
Син чекає тата із війни, а тато - далеко-далеко, аж на небі. Він - Герой. Він життя своє молоде віддав, аби його малий Тимофійко і всі ми жили під мирним небом... 25 липня від поранень, отриманих у кровопролитних боях на Донеччині, помер наш земляк - Петро Торшин із Риботина.

Станіслав Заяць має рішучий характер справжнього чоловіка. Мрію бути військовим він виношував з дитинства. І ним став. Його брат Андрій також військовий, але міг ним і не бути, якби не наполегливість Станіслава. Навіть одруження чоловіка відбулось завдяки твердій рішучості. Хлопець приїхав в Київ до своєї дівчини, заявив, що вони одружуються

Дивлячись на малюнки Анастасії Перфільєвої, важко повірити в те, що дівчині лише 13 років. Її художні роботи живі, дихають і променіють світлом.

Старенький будиночок у селі Мале Устя давно осунувся і сарай розвалився - в ньому багато років ніхто не проживає. Та цього року він став прихистком для сім’ї переселенців чернігівців Сергія Семеновича та Любові Петрівни Дроб’язків. Колись в цьому будиночку жила бабуся Сергія Семеновича. Чоловік народився у цьому селі над Десною, але вже 40 років минуло, як він з сім’єю проживав у Чернігові

Цього літа а Тупичеві на Городнянщині мав з'явитися музей раритетної мототехніки. Відкрити його планував уродженець села 42-річний Олександр Шпак із Чернігова. Він зібрав колекцію зі 150 (!) мотоциклів, мопедів та велосипедів і звіз її в Тупичів. Проте плани зірвала війна. Уже першого ж дня повномасштабного вторгнення росі! село опинилося під окупацією. Наслухавшись

Інспектор прикордонної служби відділу «Гірськ» городнянець Павло Шекера разом з іншими прикордонниками стояв на захисті Чернігова коли російські війська намагалися пробити собі дорогу через місто до омріяного ворогом захвату столиці. Вранці 28 березня Павло вкотре разом з побратимами вирушив на блокпост в районі сміттєзвалища на заміну хлопцям

І для Олександра і Людмили Максименків зі Сновська це державне свято стало ще й сімейним у 2010-му. Тоді 24 серпня народився їхній первісток Сергій. У 2013-му свято стало потрійним — цього ж дня з ’явився на світ і молодший Артем.
“Оце точність!”, - жартували друзі, вітаючи батьків. Дехто всерйоз допитувався. як змогли так вирахувати.

На долю Олександра Бабка випало багато труднощів, та чоловік не зневірився і каже, що опустити руки - це останнє діло. Його мама і вітчим трагічно пішли з життя в один день. У 24 роки хлопець став опікуном двом чу-1 жим дітям. Залишився вдівцем з трьома рідними дітками на руках. Він постійно шукає заробітки і каже, що навіть в селі можна знайти копійчину

Аби відволіктися від сумних думок й чимось зайняти руки, Оксана допомагає тітці Любі по господарству й на городі, їздить з донькою до школи, у спортзалі якої разом з іншими волонтерами плете маскувальні сітки, ходить по інстанціях у пошуках роботи й розуміння - намагається призвичаїтись до свого нового життя і мріє якомога швидше повернутися додому, на Донеччину..

Сповнений сил та енергії, молодий і красивий, дуже сильний, справжній богатир, добре обізнаний у військовій справі, надійний побратим, із яким і у вогонь, і у воду. Руки мав золоті, і серце в нього теж було золотим: добре, чуйне, ніжне, любляче... А війна нарекла його ще й Героєм. Навіки... 12 липня наш воїн отримав на Донеччині серйозне поранення