
Є історії, які хочеться слухати повністю. Бо за кожним прожитим роком –людська доля, за кожним спогадом – ціла епоха, а за кожним шрамом – випробування, які залишають свій слід на все життя. Історія Івана Ісаковича ТУПИКА із Дібрівного, який цьогоріч святкував своє 90-ліття, це підтверджує.

Теплого літнього дня одна з громадських організацій району запросила військовослужбовців, ветеранів з родинами, волонтерів, членів родин загиблих і зниклих безвісти, воїнів, які повернулися додому з полону. Цей великий масовий захід проходив в Онищенківському будинку культури...

Писати про талановиту людину завжди нелегко, а ще коли її талант — багатогранний і несподіваний. Буває, знаєш людину дуже давно, часто спілкуєшся, ніби ось вона вся перед тобою, така звична і в усьому відома. А обережно торкнешся потаємин душі — і задзвенить вона стоголоссям золотих струн, від акордів яких відірватися не можна.

Народжений у Макошиному, він умів працювати так, що йому довіряли найвідповідальнішу справу. А коли настав час захищати країну — не став шукати причин, щоб залишитися вдома. Коли в Макошиному згадують Андрія Підлипського, майже кожен насамперед говорить не про його військову службу, а про людяність.

Ще у 2014 році найменший син Костянтин був учасником АТО попри те, що не проходив строкової служби через хворобу. Служив на посаді водія швидкої допомоги. Ще тоді був не одружений. Через рік одружився, проживав у Сосниці й працював у фермера, залишивши батьківський будинок у Кнутах.

Наталія Бичко з Городні разом з донькою Олександрою продають чорниці на базарі у Городні. Підходжу ближче – ягоди крупні, одна в одну, чисті, без листя. Видно, бралися руками, а не комбайном. Ціна – 180 гривень за літрову банку. Так і ваблять око чорно-сизі намистинки ягід, а в роті вже аж відчувається смак чорниці, знайомий з дитинства.

Сім`я Ігоря та Наталії Григорових у містечку давно стала шанованою та затребуваною, адже саме вони роблять те, чого зараз усім так не вистачає – приносять щастя та радість нашим діткам. Вже багато років поспіль Studio Veselka, заснована цим прекрасним подружжям, організовує цікаве дозвілля для діток різного віку.

«А долю не обрати, її життя дає» — це коротка лірична фраза із пісні, яка характеризує прожиті роки 80-річної ювілярки, сосничанки Галини Акиндинівни Косолап. Родом вона із Феськівки Менського району. Вона середульша між своїми рідними братами. Батьки колгоспники – що могли, те і дали дітям.

Всі ці професії поєднав пекарівчанин Микола Зубар. Здавалось би, як може механізатор стати завідуючим будинком культури, чи як, повернувшись з Італії, вже пенсіонером почати пасічникувати! З Миколою Івановичем ми зустрілись випадково, повертаючись із Кнутів.

35-річний Дмитро Коломієць із Ріпок знає, як це — повернутися з війни і не розуміти, що робити далі. Знає, скільки дверей треба відчинити, щоб оформити документи, отримати виплати чи пройти реабілітацію. Колись цей шлях він долав сам. Тепер допомагає пройти його іншим.