Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » А про гендерні стереотипи поговоримо після війни

Радио
Радио

А про гендерні стереотипи поговоримо після війни

 

Звістка про початок російського вторгнення заста­ла Тетяну Зезюлькіну на столичному тренінгу, темою якого, за дивним, але досить передбачуваним збігом обставин була «Розбудова українського суспільства в умовах війни». Маючи за плечима до того чималий до­свід волонтерської діяльності (починаючи з чотирнад­цятого року їхній волонтерський екіпаж з гуманітарною допомогою безліч разів побував у військових частинах на сході держави), а також громадської — як члена правління ГО «SEMA-Україна», міжнародної організації, яка займається вивченням проблем гендерно обумов­леного та сексуального насильства під час військових дій, — для неї той вранішній дзвінок з дому вже не був несподіванкою. Звісно, її жіноче, материнське серце до останнього відмовлялося вірити в таку страшну ре­альність, але досвід та інтуїція, а ще якась невимовна тривога, що останнім часом нависла над Європою й світом, переконували у протилежному...





 У жіноче свято навіть під час війни без квітів від побратимів - ніяк; з історії волонтерських буднів волонтерського екіпажу «Захисник; на рубежі біля Рубіжного; Тетяна ЗЕЗЮЛЬКІНА та Людмила КРАВЧЕНКО з волонтером, воїном та капеланом ЗСУ Людмилою АЙСІН (ТЕРЕЗОЮ).

Тож як очільниця громадського формування по охо­роні правопорядку на території Носівської міської ради «Захисник», ще перед своїм відрядженням на тренінг Тетяна Володимирівна ініціювала спільну нараду за участю керівників місцевої влади та навколишніх гро­мад, представників силових органів та громадських формувань. Говорили на ній про координацію спільних дій на випадок збройної російської агресії в Україну че­рез її «північні ворота» — Чернігівщину, зокрема, й зі сто­рони недобросусідньої білорусі. Чому саме вона, жінка, взяла на себе таку серйозну відповідальність? Тому, що якраз у неї й було чітке розуміння того, що при настан­ні часу «Ч» владні та силові структури виконуватимуть кожен свої завдання й зобов’язання згідно з загальною стратегією оборони території за чітким, злагодженим загальнодержавним алгоритмом дій. А що треба буде робити цивільному населенню? Якими мають бути їхні дії на випадок широкомасштабних ворожих обстрілів та бомбардувань? Хто їм надаватиме психологічну допо­могу, попереджатиме панічні настрої, забезпечувати­ме громадський порядок на території міста й громади, захищатиме людей від мародерства та грабежів, мож­ливо, навіть з боку своїх же співгромадян? Пізніше вия­виться, що з усіма цими й низкою інших відповідальних завдань члени громадського формування справляться блискуче. А тоді.

Вже за кілька годин після вторгнення Т.В. Зезюлькіна разом зі своїми «бойовими» подругами-спілчанками Людмилою Кравченко та Оленою Друзь були біля військкомату, який вже гудів вуликом від напливу до­бровольців та військовозобов’язаних, котрі були готові взяти до рук зброю й виступити на захист своєї держа­ви від російських окупантів. Жінки відразу ж включи­лися в роботу — допомагали співробітникам військко­мату працювати з документами, формували списки та виписували повістки мобілізованим, заводили особові справи на добровольців й членів тероброни тощо.

А ще разом зі своїми спілчанами із «Захисника» го­тувалися до оборони міста: формували резерв зброї та боєприпасів до неї, налагоджували комунікаційну ме­режу, облаштовували продовольчі та гуманітарні скла­ди, розробляли першочергові заходи на випадок про­риву ворога на окремих ділянках, а ще — готувалися до «партизанської» війни. Про масштаби діяльності ГО «Захисник» говорить вже те, що тільки за перші кілька днів повномасштабної війни кількість членів організації зросла майже до п’ятисот членів. У їхні обов’язки входило цілодобове чергування, патрулювання вулиць по виявленню чужих, підозрілих осіб та транспорту, контр­оль за дотриманням у місті правил світломаскування й комендантського часу, розвідка й налагодження гу­манітарних коридорів, охорона об’єктів критичної ін­фраструктури, спільні з членами тероборони чергуван­ня на блок-постах, налагодження побуту та відпочинку військових ЗСУ, що тоді тимчасово дислокувалися на території міста. А ще — активна співпраця із, в тому числі, й міжнародними організаціями, завдяки якій «Захиснику» вдалося налагодити гуманітарні постав­ки продуктів харчування, ліків та одягу, засобів гігієни тощо...

Після війни ми, мабуть, ще не раз розповідатиме­мо про діяльність ГО «Захисник» та його симпатичних очільниць у найтяжчі для усіх нас перші місяці військо­вого протистояння, про те, що, в тому числі й завдя­чуючи силам місцевої територіальної оборони й, зо­крема, ГО «Захист» російські війська тоді в Носівку не зайшли.

— Після звільнення Чер­нігівщини від окупантів майже сто двадцять наших спілчан пішли воювати, по­повнивши бойові регулярні частини українського війсь­ка, — розповідає Тетяна Во­лодимирівна. — Адже війна, на жаль, ще не закінчилася — значна частина української території все ще палає у во­гні, а земля здригається від вибухів. Наші військові відда­ють свої життя, гинуть мирні люди, серед яких навіть діти, й доки так відбувається, я розумію, що в нас все ще існує реальна загроза повто­рення весняного тривожного сценарію. Разом з тим ба­гато хто з членів ГО «Захисник» вже повернувся до своїх попередніх, мирних професій або ж продовжує допо­магати нашим військовим на волонтерському фронті. Але ж за ці два місяці ці люди вже накопичили певний досвід протистояння військовій збройній агресії, мають певну підготовку, тож було б неправильно цим не ско­ристатися. Отож порадившись, разом з керівництвом Носівської громади й районної військової адміністрації, вирішили порушили питання про створення у нашому місті ще одного громадського формування. Відтак на сьогодні частина членів ГО «Захисник» поповнила лави новоствореного підрозділу самооборони — добровіль­ного формування територіальної громади №3 під егі­дою 154-ї бригади тероборони. Наразі ми вже пройшли процедуру реєстрації й згідно з наказом командуючого Сил територіальної оборони Ігоря Танцюри його коман­диром призначено мене ...

Тетяна Володимирівна розповідає, що члени ДФТР вже уклали відповідні три­річні контракти й, власне, за першої необхідності готові взяти до рук зброю. Нато­мість громада виділила на потреби формування окре­ме приміщення та взяла на себе обов’язки по оплаті ко­мунальних послуг, видала їм відповідні посвідчення й за­безпечила форменим одягом та взуттям. Наразі Тетяна Зезюлькіна разом з Людмилою Кравченко та Оленою Друзь з притаманною їм жіночою дбайливістю й скрупульозністю приводять до ладу при­міщення, налагоджують штабну роботу, працюють з до­кументами, займаються матеріальним забезпеченням підрозділу, сприяють налагодженню комунікативної діяльності тощо. Оскільки з Т.В. Зезюлькіної також ніхто обов’язків по керівництву ГО «Захисник» не знімав, тож організаційної роботи у жінок вистачає. Та як би важко й клопітно не було, жодна з них на труднощі не скар­житься. Кажуть, вже загартовані березнем-квітнем, тож відпочинуть пізніше. Сили й бажання сприяти перебігу військових дій у них вистачить. До перемоги — точно.

Газета "Носівські вісті", від 22.09.2022, Катерина ГАВРИШ

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Зезюлькіна

Добавить в:
 
 


Центр Комплект