Блакитна, як весняне небо, – з матчею, червона, як палке кохання – з паприкою, помаранчева, мов яскраве сонце, – з куркумою, а ще неймовірно смачна та корисна – це Prosta pasta. Коли закохані беруться відкривати власну справу, яка їм до душі, то, безперечно, в неї буде успіх.
Марії Петрівні Гончар із Лісок на Менщині виповнилося поважних 90 років. Ген довгожительки вона отримала, мабуть, від своєї бабусі, яка прожила 101 рік. Виростила жінка п’ятьох дітей, тож має тепер 11 онуків та 11 правнуків, які ледь умістилися в хаті, коли приїхали вітати ювілярку.
Катерина та Сергій Шмагаї покинули Дніпро й переїхали в Корюківку. Вважають: тут є все, що для них важливе й цінне. На Дніпропетровщині залишилися родичі й гірка згадка про війну в їхньому житті. Погляд зсередини на те, як війна ввірвалася в одну з тисяч українських сімей і як вони в ній вистояли.
Проблема сільського безробіття – досить актуальна. Люди різного віку надто хворобливо реагують, коли їм ставиш питання: «А що зробив ти для того, щоб мати роботу? Що ти зробив для того, щоб забезпечувати свою сім’ю не за батьківську пенсію? Знаючи наперед відповідь, краще промовчати. Бо відразу починається: коли будуть робочі місця? А мені повинні…
Чернігів – це не лише величні собори, старовинні гармати на Валу, неповторні краєвиди Болдиної гори, ошатні вулиці та сквери, а насамперед – прекрасні люди, які жили й мешкають тут. Наше місто стало рідним і для легендарного льотчика Олександра Молодчого.
33-летняя Вероника Рыбак, которую многие черниговцы помнят, как журналистку, которая делает сэлфи с мэрами, чуть более двух лет тому назад переехала в город Монреаль (Канада), вышла там замуж, а также закончила John Abbott College. О своем опыте проживания в далекой стране, которая имеет мощную украинскую диаспору девушка рассказала порталу Gorod.cn.ua.
Мінометну міну калібром 50 мм у селі Голінка Дмитрівської територіальної громади знайшов у дворі 72-річний Микола Куцегол. Живе у цій хаті від самого народження. На боєприпас наткнувся випадково. — У саду повиростали чагарники. Там люблять гуляти лисиці, крадуть в мене курей.
Її очі можуть розповісти багато. В їхній блакиті – і ніжність, і любов, і жага до життя. Цей вогонь, бажання встигнути якомога більше можна почути у голосі, побачити у швидких і впевнених рухах. Її вистачає на всіх, бо сама вона заряджається від того, що приносить їй радість. Вона вміє помічати прекрасне у навколишньому, поєднувати минуле і сучасне і цінувати кожен момент.
До зустрічі з кореспонденткою Зінаїда Василівна Земко із Шаповалівки готувалася ретельно: витягнула з шафи святкову фіолетову кофту, запнула салатову, в квітах, хустку і одразу защебетала: «Як тільки добре, що ви до мене в гості зайшли! Я так люблю з кимось побалакати, про своє життя розказати…». І посміхнулася усіма маленькими зморшками на обличчі, які видавали всі, як одна, її без трьох днів дев’яносто.
Чи то снігом замете, чи осінні дощі розмиють ґрунтову Малорокитську вулицю, але на маршрут Марії Толочко з села Шевченка це ніяким чином не впливає. Адже онуки й правнуки, які живуть за кількасот метрів, щодня на неї чекають. І як радіє дітвора, коли дістає бабуся Маруся з кишені цукерку, гладить по голівці та щебече до них.
Мобильная версия сайта
Добавить новость
Комментариев: 2
Экспорт новостей
