
Володимир Довгуша із села Сядрине та Лілія Шишова з Воловиків поєднали свої долі в перший рік повномасштабної російсько-української війни. Як змінилося їхнє життя за цей час і яке дивовижне захоплення чоловіка всім серцем підтримала дружина?

У невеличкому хуторі Ганнівка, колись Веселе, де вечори пахнуть прохолодою, влітку — липовим цвітом, а восени — грибами (опеньками), налічується всього 10 житлових будинків, в яких проживає 18 мешканців. Тут живе наймолодша родина Олексія і його дружини Оксани Чехменків.

Щодня ми користуємося поштовими послугами, отримуємо газети, листи, посилки, оплачуємо необхідні рахунки. Але за кожною звичною для нас справою стоїть праця людей, які повинні бути уважними, відповідальними і привітними за будь-яких обставин.

Кажуть, що професію ми обираємо один раз на все життя. Проте історія героїні матеріалу доводить протилежне: іноді потрібно пройти певний шлях, аби почути покликання власного серця. Тетяна Міщенко за освітою швачка, але вже майже двадцять п’ять років поспіль її другим домом став дитячий садок, де вона працює помічником вихователя.

Про їхню історію португальці хочуть зняти фільм. І вона того варта! Сам же ветеран російсько-української війни, 33-річний Сергій Головань із Куликівки, зустріч із майбутньою дружиною описав у спогадах і власній пісні «Знову прийде весна», яку присвятив своїй коханій Олені.

«Я не вдова, а навіки дружина Героя» — так себе називає 46-річна Валентина Пильник. 5 жовтня вона з коханим чоловіком Вадимом мала б відзначати 24-ту річницю весілля. Але 11-го буде перша річниця його загибелі... — Те, що фізично людини не стало, не означає, що зникли почуття...

3 жовтня Тетяна Іванівна Лось із Рудні відсвяткувала 90-річний ювілей. Велика дата. Є що згадати, є про що розповісти. Тож ми вирушили на зустріч з ювіляркою. Будинок її заховався в лісовій гущавині: ніби і в центрі, але стоїть осторонь, відразу і не знайдеш.

Ніні Киян у вересні виповнилося 59 років. Ті перехожі, які опиняються біля приміщення РЕМУ, завжди милуються клумбами, які буяють тут з ранньої весни і до самої пізньої осені. То справа рук Ніни Петрівни, яка вже 15 років трудиться тут техпрацівницею.

Навчальний процес у часи війни – це щоденний іспит на витривалість, гнучкість та відданість своїй справі. Як у сучасних умовах працюють дитячі садки та школи громади, що відбувається з мережею сільських закладів та як вирішуються питання харчування, енергонезалежності й забезпеченості кадрами?

Андрій Грабовий вже 13 років працює вчителем фізичної культури у Талалаївському ліцеї. Це його рідна школа, яку сам закінчив у 2008-му, а скоро повернувся сюди вже учителем. Навчаючись у Чернігівському національному педагогічному університеті ім. Т. Г. Шевченка, отримав два дипломи — спеціаліста з історії та спеціаліста із фізичної культури і спорту.