Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Олег Михалець має честь захищати рідну землю

Радио
Радио

Олег Михалець має честь захищати рідну землю

 

Для Олега Михальця нинішня війна поча­лася ще три роки тому. Саме тоді, пішовши за вислугою років на пенсію, він підписав контракт на військову службу. Неабиякою мотивацією знову одягнути військовий од­нострій колишньому заступнику начальни­ка міліцейського райвідділку був його син Ярослав, професійний військовий, випуск­ник Львівської академії Сухопутних військ. Честю для воїна-контрактника стало і те, що служити йому випало в уславленій вже від початку АТО ратними подвигами 72-й Окремій Механізованій Бригаді імені Чор­них Запорожців — на російсько-українсько­му прикордонні і в Приазов’ї, в Авдіївській промзоні та Кам’янці.



На фото Олег Михалець


Захист українських кордонів та веден­ня бойових дій біля Золотого та в районі Верхньоторецького були вписані золотими літерами в бойовий шлях бригади вже за участі Олега Михальця та його бойових побратимів, серед яких був і його колишній колега по правоохорон­ній роботі Валерій Стратилат. Строк дії контрактів наближалася до завершення, відтак їх вже повернули на місце дис­локації підрозділу в Білу Церкву й вони, вже практично зібравши речі, ділили­ся планами на своє подальше цивільне майбутнє. Та всі мирні мрії друзів пере­креслили вранішні авіаудари по столи­ці і вже за кілька годин їхній військовий підрозділ розгортався з військовою тех­нікою та особовим складом під Гоголевом. Пізніше було Войткове, Димерка, Залісся та інші населені пункти Лівобе­режжя, де нашим воїнам неабияк знадо­бився стрілецький досвід Михальця бити по рашистам зі свого улюбленого ПЗРК «Ігла». Захищаючи Київ, чоловік воював з не меншим завзяттям та мужністю, ніж на сході, утім, наснаги додавало й те, що цього разу боронити доводилося не да­леку й чужу територію, а населені пункти з давно знайомими, відомими чи не з дитинства назвами. А потім бійці цієї ме­ханізованої бригади ще довго гнали во­рога за межі рідної Чернігівщини через Басань й Биків, через Тростянець і Суми, аж до кордону росії, дорогою спостері­гаючи руїни та горе, що залишила по собі ця недолуга «друга наймогутніша» армія світу. Практично скрізь їх вітало місцеве населення, зустрічаючи як пере­можців, підбадьорювали, ділилися їжею й одягом, у короткі години відпочинку готували вечерю й давали можливість помитися та перевдягнутися, а головне — виспатися.

А ще неабияким стимулом для бій­ців стали носівські волонтери, які й самі приїжджали до бійців на позиції, і пере­давали при нагоді продукти харчування, засоби гігієни, військову амуніцію та інші необхідні для солдатського побуту речі
— буржуйки, будівельні матеріали, пор­тативні плитки та обігрівачі.

Своє перше поранення Олег Михайлець отримав під Ізюмом, у населено­му пункті Кутузівка. Тоді їхнію частину буквально «накривало» артобстрілами.

І якби боєць в останній момент не потя­гнувся рукою за рацією, що лежала на підвіконні в розбитому приміщенні їхнь­ого пункту спостереження, наслідки для нього були б значно серйозніші за про­сто контузію - за кілька секунд на міс­це, де він щойно перебував, «прилетів» осколок снаряда.

— Кілька днів голова боліла, шум у ву­хах стояв, — тепер вже з усмішкою зга­дує Олег Вікторович. — Подібне відбува­лося на фронті нерідко, тож на це бійці вже навіть не зважали й до медчастини не зверталися. Значно гірше, коли тра­плялися тяжкі поранення й потрібно було терміново забирати хлопців з позицій, а робити це в розпал бою під шквальним вогнем противника не було жодної мож­ливості — тоді біда. А коли бачиш, що во­рог втрачає свої позиції, тікає, кидаючи за собою зброю, одяг, взуття військову техніку й навіть польові кухні, про небез­пеку думаєш в останню чергу.






На знімках військові будні стрільця 72-ї ОМБ Олега МИХАЛЬЦЯ

Саме так було під час звільнення Ко­зачої Балки, під Лисичанськом і Горлівкою. І все ж «своє» поранення Михайлець також отримав. Під Вугледаром. Закріпившись позиціями на підвищенні, наші воїни відбивали атаку противника, розчищаючи дорогу для наступу наших військ. Утім, це ж підвищення й зіграло з нашими захисниками гіркий жарт — міцно закріпившись попереду противни­ка, бійці виявилися вразливими позаду позицій. Якраз цим і скористалися рашистські танкісти — перелетівши через окопи снаряди «посипалися» позаду наших укріплень. Спочатку один, затим другий, третій. Розриваючись непо­далік місця, де розташувався зі своєю зброєю Олег Вікторович, осколки роз­сипались навсибіч, потрапили йому в го­лову, передпліччя, зачепили ребра. По­братима з поля бою витяг ще один наш земляк з Хотинівки, який воював разом з Михальцем — Сергій Назаренко. Він же й викликав медиків...

Першу допомогу та операцію по вида­ленню осколків Олегу Михальцю провів молодий лікар в Курахові.

— До речі, він дуже здивувався, дізнавшись, що я з Носівки, — згадує Олег Вікторович. — Адже з’ясувалось, що за збігом обставин саме він мав пра­цювати в Носівській лікарні, а потім щось не склалося з житлом і до війни він пра­цював в Ічні...

На жаль, повністю позбавити Олега Вікторовича смертоносного заліза, за словами лікаря, було справою ризико­ваною, тож продовжувати лікування його направили до Дніпра, а пізніше — в Рів­не. Утім, навіть тамтешнім лікарям діста­тися усіх осколків не вдалося, адже від поранення минуло ще зовсім небагато часу. Відтак він і додому повернувся зі своїми трофейними «подарунками».

— Вже вдома доля звела мене з лікарем-анастезіологом Козелецької лікарні Володимиром Коваленком, — розпо­відає Олег Вікторович. — Проконсуль­тувавшись між собою зі своїми колега­ми — генеральним директором лікарні В’ячеславом Приліпком, лікарем-травматологом Валерієм Сиротою та лікарем-хірургом Володимиром Пинянським, вони вирішили ризикнути й провели мені ще одну операцію по видаленню осколків. На щастя, операції пройшли успішно, за що я дуже вдячний і їм, і всь­ому колективу хірургічного та операцій­ного відділення цієї лікарні.

Не зважаючи на складне поранення, після реабілітації та повного одужання Олег Вікторович планує знову поверну­тися до своїх побратимів — війна ж іще не закінчилася. Але вже не за контрак­том — за кодексом своєї військової і чо­ловічої честі.

Газета "Носівські вісті", від 22.09.2022, Катерина ГАВРИШ

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Михалець

Добавить в:
 
 


Центр Комплект