
Мільйони українців виїхали за кордон у пошуках притулку від війни. Першими наших громадян зустріли країни, які мають спільний сухопутний кордон, а далі українці знайшли прихисток в країнах Європи, Канади, США, Австралії. У кожній країні українцям надають підтримку. Країни-партнери розробили швидкі та ефективні механізми допомоги українцям, максимально спростили державні процедури

Тетяна Бутурлим, директорка авторського освітнього центру «Школа успіху», канд. пед. наук. Звістка про війну, як і для всіх українців, була ударом у серце. Однак завдяки високому рівню життєстійкості я контролювала ситуацію, заспокоювала рідних. Паралельно із жахливими новинами про руйнацію, смерть, відчуваючи прискорене серцебиття

Війна для уродженки Борзни Тетяни Сідун та її сім’ї почалася із дзвінка її колеги з Броварів: «Таню! - кричала вона у слухавку о четвертій ранку 24 лютого. - Ми біжимо в бомбосховище. Лєна й Таня з Києва написали, що на роботу не виходять. І ми ж теж не виходимо?..» Чесно кажучи, вона не одразу зрозуміла, що відбувається: «Ніно, в якому сенсі?!» «Нас бомблять!»

Ярослав Пацюк був світлим промінчиком і завжди посміхався. Світлий в душі, добрий, чесний і справедливий. Для молодшого брата Євгена він був взірцем у всьому. Євген чекав додому брата і завжди готував для нього піцу, торти. Ярослав жив, кохав, мріяв, та його життя обірвала війна. Він взяв до рук зброю негайно, щойно дізнався про «чуму», яка йшла на рідну землю, і пішов захищати рідних.

Якось раніше про Червоний Хрест на Коропщині і чути не було. Знали, що є така організація, а ось кому вона надає допомогу, та і чи надає взагалі, ніхто не знав. Аж поки головою відокремленого підрозділу не стала Таїсія Михайлівна Онопка. Хто б що не казав, але це її місце. Легко комунікує з людьми, не байдужа до чужого горя, знайде підхід до кожного, наполеглива

Марина Шевцова вирішила, що настав час тікати з Чернігова, коли страх загинути від рашистської бомби став сильнішим за страх виїзду з міста. Вона знала про те, що не всім містянам вдається виїхати: були випадки, коли автівки з мирними жителями навмисно обстрілювали. Але ж треба було рятувати рідних...
Як сім'я з трьох чоловік опинилася у Поліському

Багато людей, котрі мусили втікати із самого пекла, де стріляли і бомбили, їхали на Коропщину. Перш за все маленьким діткам потрібне було харчування, хворим - ліки. А полиці магазинів та запаси в аптеках уже з перших днів спорожніли. І лише завдяки гуманітарній допомозі

75-річний Євген Свистунов із Чернігова — військовий пенсіонер. Службі він віддав більш ніж 20 років, двічі був в Афганістані. Та, зізнається, навіть попри армійську витримку не зміг стримати сліз, коли прочитав листа від свого онука з російського Пскова. Всупереч шаленій

Погодьтеся, поява у нас на Коропщині нового лікаря - подія досить неординарна. Тож як раділи мами, коли кілька тижнів тому дізналися, що у дитячій консультації діток приймає Іван Іванович Юхименко - лікар із величезним професійним багажем. За короткий проміжок

Небезпека та страх за майбутнє своїх дітей змушують тисячі українських сімей тікати від війни за кордон. Мільйони наших співвітчизників залишили домівки у пошуках безпеки, захисту та допомоги. Серед них і ніжинці.