Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Ненависть, страх і відчай: як приморський Генічеськ живе у російській неволі

Радио
Радио

Ненависть, страх і відчай: як приморський Генічеськ живе у російській неволі

 

Якби не містечко Вилкове в Одеській області, мій рідний Генічеськ на Херсонщині був би найпівденнішим містом материкової України. До Криму ж ми найближче за всіх знаходимось: місто на Азовському морі лежить за кілька кілометрів від адмінмежі, тож ще у 2014-ому на прикладі сусідів ми побачили, що таке окупація. А у 2022-ому і на своєму прикладі...



Автор фото: Качуровська


Початок поневолення

Перед черговим робочим днем, 24 лютого, я міцно спав, коли крізь сон почув противне завивання протиповітряної сирени. На годиннику було 5.20. «Знову навчальна тривога, - подумав спочатку. - Але чому тоді у газеті не було про це попередження?»
Вийшовши на вулицю, почув вибухи. Вони лунали далеко на Арабатській Стрілці, проте швидко наближались. «Може, росіяни вчора так святкували свій «дєнь защітніка», що сьогодні на похмілля помилково зайшли у наші територіальні води», - подумав, адже за пару днів до цього вибухи по той бік адмінмежі вже лунали, і це пояснювали навчаннями російського флоту. Аби розвіяти сумніви, зайшов на смартфоні в інтернет. Війна?! Не може бути! Проте вибухи, які чути було вже на околицях Генічеська, вказували, що так і є. Потім почались телефонні дзвінки друзів і знайомих з усієї України. Говорив з ними на вулиці, спостерігаючи купи пилу, що піднімались над приватним сектором. Іноді вибухи були настільки гучними, що в слухавці лякались. Мені ж попервах було більше цікаво, ніж страшно.

З таким же відчуттям пішов на роботу. Свист і вибухи лунали на сусідніх вулицях, але ніхто з генічан навіть не пригинався - ніхто не розумів, що робити. Прийшовши на робоче місце, дізнався про перші жертви. Російські ракети потрапили у кілька осель, одна залетіла на міський стадіон, ще одна - до споруди санаторно-курортної школи, вбивши директорку, відмінницю освіти, яка недавно відсвяткувала своє 60-річчя.

Тим часом гупати почало з іншого боку міста. Зникли світло, вода, мобільний зв’язок, інтернет. Гучні звуки поступово віддалялись у бік Мелітополя. Згодом туди ж полетіли численні вервиці «чорних акул».

«Тигри» зі свастикою 2 заїхали до Генічеська по обіді. Люди зустріли «зелених чоловічків» не дуже привітно. Зокрема, весь інтернет облетіло відео, на якому генічанка пропонує озброєному орку не лускати соняшникове насіння, а насипати собі до кишені, аби він потім став добривом для соняшників.

Містяни з ненавистю дивились на окупантів, переповідаючи одне одному історії сусідів, у чиї будинки прилетіли ракети. Дивувались, навіщо було бомбардувати курортне місто, у якому не було жодних військових об’єктів. А от бої за межами міста були. Про це генічани дізнались лише наступного дня, коли машина комунальників, на якій до війни травили комарів на Арабатській Стрілці, почала звозити до моргу обгорілі тіла наших воїнів, що їх діставали з розбитих БТРів.
Тим часом у бік Мелітополя йшли і йшли колони російської важкої військової техніки.
Театр сюрреалізму
Справедливості заради слід зазначити, що не всі генічани демонстрували відразу ненависть до окупантів. Знайшлись зрадники, які їх вітали. Але спочатку не відкрито. Дехто з них пиячив «во славу» російської армії, дехто цілодобово дивився російські телеканали. Минуло кілька днів - і зрадники подали голос. Одні записались до «нової міліції», інших рашисти взяли на керівні посади до окупаційної «адміністрації». Більшість з цих людей знаю особисто, але жоден з них не вартий уваги читача. СБУ ж, думаю, ними вже зацікавилась. Скажу лише, що це різні персонажі - від нероб і пияків до політичних аутсайдерів, які неодноразово програвали місцеві вибори або перемагали з малою кількістю голосів. Але всіх їх об’єднує одне - патологічна любов до грошей, адже рашисти, крім посад, запропонували їм ще й великі зарплати. Чи платять їх, не знаю, але зворотної дороги у зрадників вже немає, тож вони, мов ті повії, обслуговують окупантів. Останнім часом до них додались, на жаль, і деякі вчителі, які виявили бажання (також не безкоштовно) навчати дітей за російською програмою.



Так нині виглядає центр окупованого Генічеська



Іноземна продукція - дорога і неякісна



Такі сухпайки окупанти продавали по 150 гривень




На цій машині збирали тіла наших захисників

Тим часом у місті почало меншати державних прапорів України, поки вони не зникли зовсім. Натомість навішали триколорів. Найбільший з’явився на колишньому майданчику державності. На будівлі райдержадміністрації- райради, крім аквафрешового, окупанти вивісили ще червоний прапор, а на площу перед входом повернули... Леніна. Важко повірити, але рашисти десь знайшли розбитий бетонний пам’ятник вождю пролетаріату з трьох частин і таки з’єднали їх до купи. А от доля бронзового Ілліча, який стояв на тому місті до декомунізації, не відома. Подейкують, що пам’ятник, який донедавна зберігався на подвір’ї комунального господарства, окупанти продали.

Дорого і недоступно


За кілька днів Генічеськ, як і вся Херсонщина, стояв на порозі гуманітарної катастрофи. Крамниці і аптеки позакривались, продуктів на ринках було обмаль. Згодом ситуація частково виправилась. В основному, за рахунок місцевого виробництва. Адже Херсонщина досі виробляє хліб, борошно, крупи, макарони, соки, майонези, кетчупи (наш «Чумак», зокрема, весь світ знає), ковбаси, сири, мінеральну воду і т. д., і т. п. Щоправда, ціни на місцеву продукцію підскочили, але на ту, що почали завозити через Крим з території росії, вони взагалі виявились захмарними. Для прикладу, цукор у перші тижні війни продавали по 110 гривень за кілограм, пачка чаю коштувала 80 гривень, пакетик гірчиці - 40, літрова пляшка пива - 130, пачка цигарок - 110 гривень. Ціни були і є у гривнях, хоч окупанти не перестають лякати виведенням її з обігу. За гривні, до речі, вони продавали населенню і свої прострочені сухпайки. За нікому не потрібну гидоту просили «лише» 150 гривень.

Окрема мова про якість продукції з росії. Вона не те що сумнівна, а наднизька. Так цигарки на запах і «смак» схожі на дихлофос, мило не піниться, а сіль не розчиняється у воді. Цукерки ж, незважаючи на різну ціну (від 220 до 360 гривень), однаково приторно солодкі.

Варто сказати і про ліки, які для декого важливіші за продукти. Їх досі привозять з Криму, більшість з них фальсифіковані (хворі скаржаться, що препарати не допомагають), а ціни на них високі. Наприклад, пластинка цитрамону (20 пігулок) коштує 50 гривень, валідолу - 35, пляшечка корвалолу - 40, 10 пігулок лізиноприлу - 90, диклофенак - 60, ампула новокаїна - 50 гривень. Більшість пенсіонерів, які з весни не отримують свої пенсії, на ліки ледве-ледве знаходять гроші.
Що дешеве на Херсонщині, так це городина. Вивозити її за межі області аграрії не можуть, тож ринки забиті сільгосппродукцією. Пропозиція більша за попит, тому ціни і низькі. Так, ранні огірки у Генічеську коштували лише 8 гривень саме у той час, коли у Києві такі самі, але не херсонські, продавали за 60. Ранні кабачки у нас коштували 8 гривень, капуста — 10.

Окрема мова про гордість Херсонщини - кавуни. Наразі на ринку їх можна купити по 3,5 - 4 гривні за кілограм, а великі - ще дешевше. Проте і таку ціну людям, які вже кілька місяців не бачать зарплат і пенсій, заплатити часто не під силу.
Кілька разів окупанти видавали місцевим по 10 тисяч російських рублів, називаючи це матеріальною допомогою. Але одні не встигли їх взяти, інші - не захотіли. Безгрошів’я і постійні переміщення військової техніки рашистів змушують жити більшість генічан у страху і відчаї.

Мовчати і терпіти?

На жаль, це - єдине, що лишається людині на окупованій території. Чи майже єдине. Серед моїх земляків є люди, які чинять окупантам тихий спротив: вивішують державні прапори України, розвішують листівки, у російськомовному Генічеську розмовляють зі знайомими українською. Проте думок вголос, особливо, у розмовах з незнайомцями не озвучують. Інакше можна потрапити «на підвал». Катівню окупанти облаштували у приміщенні міського училища № 17. Там вже встигли побувати багато патріотів і бізнесменів.

Аби українці менше згадували про батьківщину, окупанти від’єднали наші теле- і радіоканали, заблокували український інтернет і мобільний зв’язок. Натомість наповнили своїми соловйовими і скабєєвими цифрове телевізійне мовлення та FМ-хвилі на радіо. Інтернет перепідключили з Криму, заблокувавши українські сайти і популярні сервіси Google, Viber і You Tube. У «віджатій» друкарні у Херсоні на «віджатому» у моїх колег папері вони друкують свої агітки, які самі називають газетами. Подають у них новини з паралельної реальності про те, як моя рідна земля «цвіте і пахне» при рашистах.

Втеча з «Шоушенка»

«Русский мир» - це тюрма і більше нічого. Втекти з неї важко. Та ще й не дешево. За свою втечу я заплатив 5 тисяч гривень. Перевізника шукав через Telegram. Готувався кілька місяців, адже знав про невдачі земляків, яким рашисти заборонили виїзд.

Списавшись з перевізником, рано-вранці був на Генічеському автовокзалі. По дорозі до Василівки - невеликого містечка Запорізької області, яке є єдиною дорогою з окупованого півдня на підконтрольну територію - на нас чекали кілька десятків блокпостів рашистів, на кожному з яких перевіряли документи. У Василівці стояли довго. Порівняно довго, адже дехто з подорожуючих чекає своєї черги тижнями. Ми ж проїхали за день. Чи тому, що пасажирами мікроавтобуса були переважно жінки і діти, які окупантів не цікавлять, чи перевізник мав з ними якісь домовленості, не знаю, але нині я вже на вільній території.

Наразі проживаю у родичів у Прилуках. Україна зустріла мене гостинно, як і чекав. Мені тут затишно. Так само, сподіваюсь, буде і на рідній Херсонщині, куди планую повернутись, щойно її звільнять від рашистської наволочі. Сам теж докладатиму до цього максимум зусиль.

Джерело: газета “Прилуччина + Прилучаночка” від 15.09.2022, Борис ЖМЕНЯ, журналіст

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Генічеськ, окупація, Прилуки

Добавить в:
 
 


Центр Комплект