
23-річний Віталій Харченко з Риботина, дізнавшись, що в Україні розпочалася війна, залишив свої закордонні заробітки і пішов добровольцем на фронт. Навіть мамі відразу про своє рішення не сказав... - Рішення йти в ЗСУ прийняв відразу, 24-го лютого. Моя рідна Коропщина, моя родина були в частковій окупації. Я повинен їх захищати. Хотів дістатися до Коропа, побачити рідних

Цей рядочок, що винесено у заголовок чергового допису про працівників такої непростої і копіткої сфери - соціальної, популярний серед людей у нинішній, воєнний, час, бо символізує життєстійкість українців у найтяжчі періоди нашої історії. Він якнайкраще в цей складний час у кількох словах характеризує і роботу соціальних робітників, які забезпечують догляд літніх одиноких земляків вдома.

Україна обов'язково переможе у війні. На це тільки потрібен час. Все-таки за Україну воює цілий народ, а за росію - її влада. У цьому й різниця. Мобілізація їхня нам теж не страшна. Росія таким чином робить тільки видимість воєнних дій. їхній нинішній призов - це не навчені і не підготовлені солдати, яких відразу відправляють на війну.

Війна застала на той час 16-річного хлопця з Корюківщини на лікуванні в Чернігові. З перших днів рідні вже не мали змоги забрати його додому, в село Охрамієвичі. В’ячеслав був у лікарні, коли рашисти нещадно бомбили Чернігів. З персоналом, який залишився з хворими, майже поріднився. Про те, якими були для юнака, що опинився далеко від дому, перші дні повномасштабної війни.

26 лютого Марія Щербакова зі своїм конем Енжелом повинна була перебазуватися у конюшню спортивної бази «Динамо-Київ» з метою підготовки до участі у Всеукраїнських змаганнях. Вже готували план тренувань, і раптом – війна. 6 березня у їхнє село зайшли ворожі танки. А у величезному дворі господарства Щербакових встановили САУ. Поруч був

У Івана Михайловича і Надії Дмитрівни кожен день починається і закінчується біля могили єдиного сина Максима.
Він був і буде їхнє все: любов, надія, гордість, краса... Батьків з синочком навіки розлучила клята війна. 7 жовтня був би Максимів 29-й день народження. День спогадів, смутку і розпачу. Без сина. Якби можна було, батьки нікуди і не йшли б від сина...

«Сенс нашого життя - це наші діти», - каже подружжя Борисків із Рождественського. Ольга Миколаївна та Віктор Миколайович дали життя п'ятьом дітям. А нещодавно подвиг багатодітної матері було відзначено високою державною нагородою: Ользі Миколаївні присвоєно почесне звання «Мати-героїня».

У Коропській центральній лікарні — поповнення. Після закінчення інтернатури молодий лікар-анестезіолог Станіслав Олегович Мельник приїхав працювати у нашу лікарню. Станіслав Олегович із тієї категорії людей, які з першої хвилини викликають до себе симпатію. Усміхнений, комунікабельний, приємний співрозмовник, який випромінює тільки позитив.

Генеральний директор кількох підприємств, доктор будівництва, академік академії будівництва, лауреат премії імені академіка М.С. Буднікова, кандидат технічних наук, заслужений винахідник і раціоналізатор - навіть це далеко не весь перелік професійних здобутків почесного директора НВКЦ «Прес» Григорія Волошина

Знаний у Новгород-Сіверській громаді краєзнавець Павло Провозін проводив екскурсії для гостей міста, починаючи з 1979-го, коли ще був позаштатним співробітником Новгород-Сіверського бюро подорожей і туризму, очолюваного Валентиною Гладковою. А потім і протягом 41 року його роботи в музеї.