В художній школі-студії «КimNata» вчать малювати, любити життя і бути щасливими

Добавить новость

Воскресенье, 22 Января 2023 14:52  |  Просмотров: 6425

Будь-яка війна, а особливо така жорстока, як ни­нішня російсько-українська, руйнує все - міста і цілі країни, життя і долі багатьох тисяч людей. Руйнує душі. Дорослі, мабуть, більш захищені, деякі з них вже мають досвід переживання трагічних подій, а ось діти... Це найбільш вразлива категорія, яка дуже боляче сприймає всі події і жахи війни. Після побаче­ного і усвідомленого (нехай навіть на екрані телеві­зора) вони мають жити з цим все своє життя... Як зробити так, щоб дитяча свідомість не концентру­валася на жахах цієї страшної війні, щоб дитяча пси­хіка була більш пластичною і вміла захистити себе від страху, безнадії - хоч частково?



Думаю, над цим працюють психологи, батьки, вчителі в школі, наскільки це можливо, заклади піс- ляшкільної освіти, які є в нашому місті.

Прилуцька міська школа-студія “КimNata”, якою керує досвідчений педагог і працівник культури На­таля Пономаренко, теж намагається повернути ма­леньким (і - не дуже) прилучанам рівновагу, гармонію в їх душі, надати змістовний відпочинок, корисний і цікавий.

Мета діяльності мистецької школи-студії - всебічний розвиток дитини, знайомство з таємницями живопису, напрацювання умінь та навичок з володіння різними художніми техніками та жанрами, виховання гарного естетичного смаку, розвиток творчої уяви й фантазії, розвиток вміння мислити образа­ми та метафорами, з яких потім народжу­ються картини.

А ще, заняття в школі - це своєрідні уро­ки та майстер-класи з креативу, виховання культури спілкування, впевненості в собі, в своїх силах і можливостях. І - така собі своєрідна арт-терапія в умовах складного воєнного часу.

Вихованці мистецької школи за віком - від 3 років до 16 і вище, їх - 60 чоловік. «Кim-Nata» почала працювати у січні 2022 року на базі художньої студії Альони Чайки. Студія змінила назву, місце розташування, у неї нове наповнення, нові плани і про­екти, хоч базові принципи залишилися не­змінними.



Наталія Пономаренко:
- Ми починали працювати ще до війни. За день до ії початку Дмитро Першин, та­лановитий фотограф і художник, проводив майстер-клас з олійного живопису. А потім... Вибухи, місто під загрозою окупа­ції. І лише у квітні, коли наш регіон був деокупований, заняття в студії поновилися. Про це попросили самі батьки вихованців, бо вважали, що дітям корисніше займати­ся живописом, щось малювати, ніж сидіти вдома перед телевізором, переглядаючи новини чи грати в «стрілялки» на гадже­тах. Заняття живописом, дійсно, зніма­ють напругу, приводять до рівноваги, поз­бавляють стресів...

Два роки ковіду і третій рік війни змінили наших дітей. За цей час вони рідко спіл­кувалися між собою, рідко збиралися ра­зом... Гаджети не можуть замінити живого спілкування. Наша школа дає їм це все - можливість спілкування, вміння пробачати, не ображатися, виплескувати на папір свої страхи, невпевненість у собі...

Студія має три відділення - підготовче, образотворче, академічне. На всіх трьох працюють гарні викладачі з профільною освітою - Ольга Шевченко, Наталія Ушенко, Оксана Коваленко, Світлана Кіяшенко, Олександр Гузь. Працюють щодня, без ви­хідних. Її вихованцями стають діти з Малої Дівиці, Варви, Ладана, Ічні, не тільки з При­лук. Пані Наталя вдячна батькам, які підтри­мують своїх діточок, розуміючи важливість занять в студії, вдячна викладачам. Вони, до речі, проходять своєрідній конкурс, щоб мати можливість працювати в колективі.

Сама Наталя Пономаренко - скринька з дивовижними скарбами: креативна, напов­нена багатьма цікавезними ідеями, з неса­мовитою працелюбністю, жертовна, щира. Неординарна особистість, яка не боїться починати новий, складний проект, ризикую­чи всім, але ж - вірячи в успіх. Вона вміє йти проти вітру і змінювати русла річок. Тому підбирає й таких самих викладачів.

А всіх учнів школи вважає талановитими, пишається ними, кожний з них для неї, як ніжна квіточка, яку потрібно огорнути лю­бов'ю. В цьому році у них 7 випускників, і дуже важливо підготувати їх так, щоб вони вступили до профільних вузів, про які вони мріють.



Колектив, як єдина родина, - дружній, демократичний, працелюбний. Типове бо­гемне товариство - вони працюють, інколи мовчать, інколи обмінюються враженнями, п'ють чай і їдять смаколики, мріють і ділять­ся таємницями, сміються і сперечаються. Малюють або роблять ляльок-мотанок для фронту, для тих наших хлопців, які носять український піксель.

Влітку два місяці при студії працював мистецький табір. З 9.30 ранку до 16.00 го­дини дня з дворазовим харчуванням. Кожен день був насичений цікавою різноманітною діяльністю, він був присвячений якоїсь од­ній темі, до прикладу - Китаю, або - зе­леному чи фіолетовому кольору, або був квест і вони шукали скарби. Грали в асоціа­ції, дізнавалися щось нове про знаменитих всесвітніх художниках, випробували аль­тернативні техніки малювання - створюва­ли картини мильними бульбашками, піною для гоління, воском. Витримали на собі складну «махину» табору, чотири зміни, утрьох - Наталя, Оксана Коваленко і Аліна Кіслякова.

На початку жовтня перед страшним бом­бардуванням вони встигли побувати в Києві - в музеї архітектури і побуту Пирогово, в арт-центрі сучасного мистецтва Пінчука, у Златоверхому Михайлівському соборі.

У пані Наталі - великий фестивальний досвід, вона неодноразово виїжджала з талановитими дітьми та їх роботами за кордон в Австрію, Словаччину, Туреччину. В Туреччині вона має дружні тісні зв'язки з громадською організацією «Українська родина». Дітки спілкуються там, відпочи­вають, відвідують цікаві місця і займаються живописом. В серпні цього року сімом сту­дійцям пощастило виїхати на відпочинок в Болгарію і взяти участь разом зі своїми ровесниками у виставках та пленерах. Пані Наталя має намір продовжити закордонну фестивальну діяльність.





Так, війна вносить свої корективи в робо­ту студії - навіть розклад скласти - пробле­ма через постійні повітряні тривоги, відклю­чення світла, але вони справляються.

Займаються вони в центрі міста у великій просторій кімнаті, орендованій в красивому будинку. Для учнів створені всі умови - те­пло, світло, є мольберти, фарби, мастихіни, пензлі - все, що потрібно для роботи. А ще - гіпсові бюсти і обличчя, скляні і керамічні предмети різної форми, глечики, тканини та килимки (вони використовуються для ком­позиції різних натюрмортів), квіти і рослини, фрукти - живі, засушені, з воску. Як натура для різних натюрмортів. Є навіть неймовір­ної краси перо павича. Стіни студії завішані роботами, написаними здебільшого акри­ловими та акварельними фарбами. На ма­люнках - осінь, море з вітрилом, гном з па­расолькою, метелики і гарбуз, який колись перетвориться на казкову карету.
На одному з малюнків - двері в стилі про­ванс, вони ледь прочинені. Може, це двері у велике мистецтво, у щасливу творчу долю, у відкриття себе справжнього в прекрас­ному королівстві живопису? І колись вони розкриються навстіж для всіх тих, хто при­ходить сюди щодня...



А зараз - невеличкі блиц-інтерв'ю самих студійців:

Настя Качук, 10 років:
- У Прилуки ми приїхали з Маріуполя, щоб втекти від війни. Мені 10 років, я навчаюсь в п'ятому класі ліцею № 7, а ще - в худож­ній студії. Давно мрію стати художницею. Тут у нас проходять дуже цікаві заняття, нас вчать малювати, вибудовувати ком­позицію на малюнках, підбирати потрібні кольори... Разом зі студією я побувала в Києві та в музеї побуту в Пирогово. Там я побачила стародавнє українське село, млини... Привезла з подорожі сувеніри і намисто. Я вже намалювала 3 портре­ти - мами, тата і маминої подруги. Мама вийшла на портреті веселою, тато - сер­йозним. Головне на портреті - очі... Дя­кую всім викладачам студії, мені дуже-ду­же подобається малювати!

Оксана, 33 роки:
- За професією я - перекладач. Але все життя мені хотілося навчитися малю­вати. У Прилуки я приїхала з батьками з прифронтового міста Світлодарська Донецької області. Опинитися в незнайо­мому місті після печальних подій, під час війни, складно. В такій ситуації найкраще - знайти собі якусь нову цікаву справу до душі, щоб тебе не мучили сумні думки, щоб до тебе повернулася рівновага. Кожен з нас, ми всі проживаємо, переживаємо цю страшну війну по-своєму... Мені пощасти­ло дізнатися про існування такої студії, познайомитися з Наташею... Заняття в школі-студії допомогли мені, гармонізува­ли мій психологічний стан. Багато нової цікавої інформації, приємних людей навко­ло, з нами - грамотні приязні викладачі. Зараз ми вчимося працювати олівцем, в планах - акріл, пастель, акварель... У При­луках живуть гарні люди, дякую всім!

Злата Житньова, 16 років:
- Я навчаюсь в арт-студії 2 роки. Я за­ймаюсь в старшій групі, заняття у нас проходять 3 рази на тиждень. Мені порекомендували цей заклад з гарними відгука­ми, тому ми з батьками вирішили спробу­вати. Саме тут я зустрілася з Альоною, яка на той час керувала ним. В школі все демократично, і спочатку мені було не­комфортно називати вчителів просто їх власними іменами: Саша, Оля, Оксана і т.п. Здебільшого під час занять ми мов­чимо, можна почути лише штрихи олівців чи мазки фарб. Я була вражена таким спо­коєм в момент роботи, тому це був гар­ний час для малювання. Через цю тишу ти навіть забуваєш про присутність інших людей... Нинішній керівник школи Наташа дуже вразила мене своїм позитивом. Те­пер обійми від неї стали як ритуал вітання для кожного. На разі, цей заклад став для мене як друга сім'я, адже я завжди знаю, що тут мене зустріне не тільки затишна атмосфера чи чашка чаю з печивом, а ще й знайомі та приємні люди, з якими можна розділити свій вільний час. В нашій групі викладають два вчителя - Оля і Оксана.

Вони завжди порекомендують гарні ідеї та допоможуть зробити роботу краще. Для мене це зараз дуже важливо, адже мені по­трібно робити портфоліо для вступу до університету. Саме до них я зверталась за порадою про свій малюнок на подарунок своєму татові. Він зараз на фронті, тому ми бачимося рідко. Він пишається моїми успіхами, радіє моїм малюнкам, а я ща­слива, що займаюсь улюбленою справою. А ще - вірю в нашу Перемогу і в те, що всі наші захисники повернуться додому живими!

Чи не замислювалися ви над тим, для чого російські окупанти руйнують і грабують наші театри, бібліотеки, лікарні, вивозять фурами пам'ятники, картини і археологічні артефакти з музеїв?.. А щоб ми здичавіли, перетворилися на націю без культури, осві­ти, мови, краси. Стали такими, як і вони. Це так - просто думки вголос.

Хтось скаже, що картини, пастель, аква­рель - не на часі. Лише б діти були наго­довані та під час повітряних тривог сиділи в бомбосховищі. За що ж тоді їх батьки, брати, друзі мерзнуть в окопах? І помира­ють?..
Саме за те, щоб всі українські діти були щасливими.

Джерело: газети “Прилуччина” та “Прилучаночка” від 15.12.2022, Лілія БОНДАРЕВИЧ-ЧЕРНЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: