
У цей складний час воєнного лихоліття, сповненого тривог, сліз, хвилювань, коли дорослим важко це все переносити, то ще складніше - дітям. Війна обмежила їхню свободу, навчання, спілкування з друзями, заняття улюбленими справами. Саме тому, аби трохи відволікти дітей від сумних думок, ось уже майже два місяці в Березні функціонує секція боксу.

Такої будівельної роботи, яку б не зуміли виконати мозолясті руки менянина Миколи Олексійовича Грибаня, просто не існує. Родом його татко був з Таллінна. Переїхавши на Коропщину, Олексій Грибань продемонстрував односельцям усе, до чого здатен: камін чи піч зробити - без проблем, дах перекрити або ж колодязь викопати - будь ласка, а ще хати зводив, льохи, сараї.

Вже другу зиму Віктор Кіндер зимуватиме в хаті на феськівській Сонячній вулиці, яка межує з річкою Мена. За свої 65 років це вже не перший дім у Віктора. Лише за останні сім років йому довелося двічі змінити помешкання. Все б було нічого, якби не війна, яка розгорілася на Донбасі вісім років тому.

28 жовтня 1912 року о 12.00 відкрилася чергова сесія Ніжинського повітового земського зібрання. На ній були присутні предводитель повітового дворянства Григорій Миколайович Глебов, 18 гласних, священик отець Лаврентій Ніженцев, Ніжинський міський голова Віктор Олександрович Семенов. На засіданні була заслухана доповіді № 107 ветеринарного земського лікаря

Є такі люди, які дивують, надихають і захоплюють. Наше знайомство з корюківчанкою Анастасією викликало саме такі емоції і ми захотіли познайомити своїх читачів з нею. Вона - особистість. Має наполегливий характер, декілька захоплень і свій власний рецепт червоного борщу.

Його війна почалася ще 2014 року, коли для більшості з нас події на сході країни справжньою війною не видавалися. Цікаво, що спочатку молодого чоловіка навіть до армії не брали - «забракували» за станом здоров’я. Але він, як і його брат-близнюк, старший на якихось 15 хвилин, свого життя без армії не уявляв, змалечку захоплювався чоловіками у формі. І сьогодні

Олег Міщенко жив поблизу Енергодару, працював на Запорізькій атомній електростанції. У вересні разом із дружиною та старенькою мамою мусив втекти від війни: залишив рідну домівку й виїхав на підконтрольну Україні територію. Зараз живе у Припутнях - знайшов прихисток у своєї тітки.

Голодні роки 95-річна Ольга Демидівна Городиська пережила не в рідній Шейнівці, а на далекій Херсонщині, куди сім'я виїхала, рятуючись від податків, якими обклали тоді селян. Та добра там шейнівці не бачили. Ледь вижили... Голодувати довелося і тоді, коли повернулися до рідного села: ні даху над головою, ні грошей, ні харчів.

Війна примусила мільйони українців залишити свої домівки і шукати прихистку у більш безпечних місцях. Хто подався за кордон, хто осів в Україні. Серед біженців і 76-річна Валентина Андріївна Моргунова з Бахмута, яка приїхала до Коропа. І якщо багато вимушених переселенців уже змогли повернутися додому, то жінці повертатися нікуди, як і її подрузі Любові

Справжній боєць зі сталевою силою духу, міцною вірою у Перемогу і з добрим серцем у грудях. Таким його знають побратими. Він боронив країну у складі легендарної 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади, куди беруть тільки найкращих. Крок за кроком у страшних боях відчайдушних гранатометник звільняв українські міста і села від озвірилих рашистів