
Ми в Коропі, слава Господу, не відчули всіх жахіть війни. Одна справа, бачити по телефону на картинці зруйновані будинки і зовсім інша - добиратися в Чернігів через Новоселівку. Їхали люди - і плакали гіркими сльозами. Усе знищено, де жити людям? Уже з квітня волонтери поодинці заходили до постраждалих, пропонували допомогу. Потім зрозуміли: їх десятки, треба об'єднуватися. Так і виникло громадське об'єднання «Бо можемо»

У той пекельний період, коли ворог безпощадно і цинічно бомбив Чернігів, Максим Милько з Нехаївки разом зі своєю дружиною Світланою пекли хліб. Там у підвалі підприємства ТОВ «Наша булочка», куди неодноразово «прилітало», і жили. Від роботи падали з ніг, працюючи по 16-18 годин на добу.

Будь-яка війна, а особливо така жорстока, як нинішня російсько-українська, руйнує все - міста і цілі країни, життя і долі багатьох тисяч людей. Руйнує душі. Дорослі, мабуть, більш захищені, деякі з них вже мають досвід переживання трагічних подій, а ось діти... Це найбільш вразлива категорія, яка дуже боляче сприймає всі події і жахи війни. Після побаченого і

Жителі Тютюнниці, сусідніх Костючків і Кугуків (на Корюківщині) ідуть на прийом до місцевої фельдшерки Олесі Науменко, навіть коли нема явних ознак хвороби, проте на душі — камінь. Пацієнти — різного віку, але всіх однаково гнітить війна, не відпускає постійне відчуття тривоги, через яке зимова депресія стає в рази згубнішою.

Багатоповерхівка навпроти гімназії № 5. Тут на дев’ятому поверсі, поближче до сонця, творить дива із бісеру прилучанка Тамара Лісовець. Дива, тому що просто картинами їх назвати важко. Виблискуючи на сонці, картини Тамари Андріївни схожі на інкрустовані коштовним камінням скарби стародавніх єгиптян чи ацтеків.

У травні Коропщину сколихнула недобра звістка. На фронті нова втрата - загинув азовець Владислав Володимирович Донець із Шабалинова. Чекали на батьківщині, що невдовзі мають привезти воїна на поховання, але так і не знайшов він вічний спочинок на рідній землі. Його тіла так і не привезли.

Дамір Рифхатович Ганієв із Лукнова був одним із тих чоловіків, які у далекому 1986 році боролися з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС. 45 днів, проведених у 30-кілометровій зоні, звісно ж, не минулися безслідно. Але тоді, 36 років тому, про своє здоров'я ліквідатори особливо і не замислювалися.

Валентин Льовочкін поспішав жити. Ніби відчував, що наживатися треба тут і зараз, бо його життя буде коротким. Одним пострілом обірвав його ворожий снайпер під час наступу на Попасну.

Василині Іванівні Доробляй із Борзни, повірте, є що розповісти. Тим паче, пам’яті чи ясності розуму їй не позичати: й сьогодні, у своє 100-річчя, вона добре пам’ятає кожну дрібничку. І нехай її очі з часом трохи втратили свою яскравість та чіткість, вуха вловлюють не кожен звук, а ноги не дають вільно пройтися, проте й зараз бабуся відчуває та бачить усе перед собою так ясно, як десятки років тому...

Почала шити ще узимку 2014 року на замовлення волонтерів із села Чорнотичі. Тоді пошила сотню пар теплих валянок. Тканину привозили волонтери. Нині знову взялась за цю кропітку роботу і знову на прохання волонтерів з нашої громади.