
Володимирівський старостат – один з найвіддаленіших в громаді. Нещодавно до нього приєднали й села колишньої Ільмівської сільради. Очолила старостат колишня депутатка районної ради й директорка Ільмівської школи, людина з активною життєвою позицією Наталія Григоренко. Про те, як відбувається становлення нового старостату, ми розпитали у неї.

Марина Олександрівна – молодий педагог з чималим досвідом. Схильність до навчання та виховання дітей у неї проявилась ще у початкових класах, коли після шкільних занять, вдома, вона «проводила уроки» вже для своїх іграшок. А вже у старших класах дівчина твердо вирішила стати вчителькою молодших класів.

Система громадського харчування в Семенівці розпочинає стрімко розвиватися наприкінці ХІХ століття, що було пов’язано із розвитком капіталістичних відносин. Після радянського періоду, коли з’явилися сучасні заклади громадського харчування, новий розвиток відбувся на початку ХХІ століття.

Слово війна для нас стало звичним у щоденному вжитку і вже, здається, не так страшно звучить, як у 2014 році. Та незмінним залишається біль від втрат наших захисників та мирних жителів. Кожного українця в тій чи іншій мірі зачіпає конфлікт, що триває на сході нашої країни. По своєму бачить те, що відбувається на лінії зіткнення, григорівчанин Сергій Моціяка, який проходить військову службу за контрактом.

Прачівський будинок культури, як і інші на Борзнянщині, споруджений кілька десятиліть тому. Будівля зовні і всередині дуже нагадує Височанський будинок культури, а дірка в даху й відсутність опалення в концертній залі красномовно свідчать (точніше – кричать, але як горохом об холодні стіни): «Рятуйте, люди добрі!» Скільки ще простоїть ця прикрашена посірілими від часу колонами будівля?

Що вибрати на подарунок знайомим? Чим вразити найдорожчу людину в день її народження? Яким приємним сюрпризом здивувати гостей на святі? Згодьтеся, що подібні питання виникали у всіх, хто збирався йти на ювілей чи вечірку. Банальне дарування тортиків, книжок, сувенірів уже поступово відходить у минуле, так само, як піднесення конверта зі «складчиною». Хочеться чогось оригінального

«Прибіжить, як котичок, тихесенько, що я й не чую. І хлібця мені принесе, і маслечка. Ще й до копійки все відзвітує, – відгукується про Володимира Шешеню з Махнівки сусідська бабуся. – До всіх немічних поспішає, і газети по вулиці рознесе, й за світло заплатить».
І як підтвердження цих слів уже й Володя тут як тут: «Що вам, Стратонівно, принести?».

– Чи не доводиться він, бува, родичем Олександру Ферапонтовичу? – мимоволі виникає запитання, коли десь зустрічаєш згадку про однофамільців нашого славного земляка, художника Олександра Саєнка. Приміром, у Борзні довелося поспілкуватися з кількома носіями цього славного прізвища, але вони не могли ні підтвердити, ні спростувати родинні зв’язки з іменем митця.

Анатолій Павелко з Прохорів особливого представлення не потребує. Його знають як одного з перших підприємців Борзнянського району (на свій «хліб» Анатолій Володимирович перейшов ще в 1996 році), кваліфікованого інженерамеханіка (майже щодня до нього звертаються за товаром і порадами) та чесну, цілеспрямовану людину з активною життєвою позицією (уже вп’яте жителі села довіряють чоловікові представляти інтереси у сільській раді).

Майже сенсаційна знахідка в Нових Млинах ще раз змушує нас пам’ятати уроки історії. Лікарняна палата на троє ліжок потопала в тиші. Її, настояну на білих простирадлах і таких же білих стінах, порушував хіба що легенький шепіт-шелест стареньких вуст: самотній пацієнт палати дідусь Павло ледве чутно молився на білу стіну. Вечоріло, і молода медсестра зайшла до хворого виконати прописані лікарем останні цього дня маніпуляції і несподівано для себе знову зачинила двері.