• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Планували в село з міста приїхати років на три, а залишились назавжди


Планували в село з міста приїхати років на три, а залишились назавжди

ІРИНА – ІНЖЕНЕР-ЕКОЛОГ, А ЄВГЕН – ТОКАР



Сім’я Лялякіних із Дніпропетровська прибула до Великого Устя 12 років тому. У 1996 році Ірина та Євген одружилися. Обоє міські, народились, навчались у Дніпропетровську. Вона після закінчення інституту і одержання фаху інженер-еколог, працювала у відділенні хронічного гемодіалізу, обслуговувала апарати штучної нирки. Крім цього закінчила річні курси у медколеджі «Клеопатра», відвідуючи вечірні заняття.
Євген – токар, працював на заводі. Коли старшому сину Вові виповнилося 4 роки, вирішили за порадою лікаря змінити клімат. Куди їхати – не вагались, адже у Великому Усті проживав дід Ірини (мамин тато), до якого вона постійно приїздила влітку. На той час, коли внучка приїхала в село, дід помер, а хата стояла пусткою. Допомагав дядько (рідний брат мами), який теж проживає у Великому Усті. Чоловік погодився, адже планували доки Ірина у відпустці по догляду за меншою донькою, перебудуть років три і повернуться у місто, у власну квартиру. Тим більше, що клімат не вирішив повністю проблеми сина, і досі він перебуває на обліку, бо приступи бронхіальної астми дають про себе знати.

НА ГОСПОДАРСТВІ СІМ’Я НЕ ЗАЦИКЛЮЄТЬСЯ

Ірині на той час було 32, а Євгену 37. Почали, як і всі в селі, з розведення господарства. Спочатку завели курей. Потім мама подарувала свинку в’єтнамської породи. Звідтоді подружжя розводить поросяток. По інтернету навчились цієї немудрої справи. На даний час утримують 4 дійні кози, обробляють 60 соток землі, яку засівають пшеницею, садять кукурудзу, картоплю і різну городину. Декілька років поспіль вирощували та здавали огірки.
Ірина Іванівна багато консервує. Огірків маринованих не менше 20 трилітрових банок, ще прямим посолом. Компоти люблять із вишень та яблук. Салатів закриває до 10 різних видів і по 15 баночок (літрових чи півлітрових) кожного за один раз. Але на цьому сім’я не зациклюється.

КУЛЬТУРА – ЇХНЯ СФЕРА

Євгеній Володимирович все життя займається музикою. Будучи старшокласником, писав вірші, грав у інструментальному ансамблі. У Великому Усті продовжив свою справу, створивши при сільському будинку культури ансамбль «Сузір’я», який став відомим не тільки на Сосниччині. Має золоті руки, тому за потреби працює на будівництві храму у селі. Знається як полагодити комп’ютер чи іншу техніку.

Ірина зовсім змінила свою діяльність, ставши завідуючою клубом. Згадала свої заняття танцями, навчаючи сільських дітлахів. Про бурхливу роботу сільського закладу культури в газеті неодноразово повідомлялось. Подружжя зу- міло згуртувати таких же, як самі, любителів пісні, танцю, артистів вистав. На концерти, які проходять у Великоустівському будинку культури, їдуть глядачі із сусідніх сіл, навіть із Борзнянщини.

ДІТИ ТВОРЧО ОБДАРОВАНІ

Вова, зараз йому 17 років, навчається в 11 класі, вдався у батька і теж оволодівав грою на ударних інструментах у Сосницькій дитячій музичній школі. Чотирнадцятирічна Ксюша залюбки вже не перший рік відвідує танцювальний гурток «Мозаїка» при будинку дитячої та юнацької творчості. До Сосниці добирається здебільшого маршруткою, інколи вчитель трудового навчання, який проживає в Сосниці, підвозить. А повертається дівчина о 18-ій маршруткою. Дев’ятирічна Катя тільки в селі займається художньою самодіяльністю. А ввечері мама допомагає всім дітям робити домашні завдання.
Творча, дружелюбна сім’я ніколи не нудьгує. Лялякіни мають в селі друзів. Здебільшого це теж творчі люди. «За тиждень по два-три рази збираємося. А буває, зранку дзвінок: ми йдемо на каву», – радіє Ірина Іванівна.

Застілля проходять без спиртного, але з гітарою, піснями, жартами. «Влітку ми йдемо разом лови- ти рибу, відпочивати і купатись. Хоч в селі роботи стільки, що ніколи присісти, та все ж зранку обіцяємо дітям, що підемо і тоді вже доводиться відкладати всі справи, щоб не розчарувати дітей».

Щоліта Ірина та Євген приймають гостей із Дніпропетровщини. Любить гостювати мама Ірини, племінники.

У СЕЛІ ПОЧУВАЮТЬСЯ ЩАСЛИВО

Ще декілька років тому Лялякіни вагались чи залишатись в селі, чи їхати до міста. А тоді придбали просторий будинок ближче до центру села, пробили свердловину, є гаряча вода і каналізація, пральна машина-автомат, є де прийняти душ – життя не зупиняться. В селі свіже повітря, мальовниче довкілля. Тож незручностей від сільського життя не відчувають і про повернення у місто вже не ведуть мови. Щоправда, якби не власна свердловина, то в колодязях води майже нема. «В селі на мізки значно легше. Не болить голова чим платити за газ чи кварти- ру. У місті ти залежиш від зарплати і якщо її затримують чи ти попав під скорочення, то від думок можна з розуму зійти. У селі єдина на разі важка думка: як відправляти дітей у місто на навчання. Подруга дитинства хвалиться, що нічого не змінилося із закінченням школи. Діти тільки змінили навчальний заклад.
Але вони вдома проживають, у тому оточенні, до якого звикли. Для сільських же батьків і дітей це великий перелом. Але надіюсь, з цим ми справимось». Село чи місто не має значення, коли людині подобається місце, де він живе, де йому комфортно і затишно, де панує атмосфера добра і захищеності. Головне, щоб людина почувалася щасливою і байдуже, де – серед асфальтованого парку чи на сільських роздолах.

Олена Кузьменко, газета «Вісті Сосниччини», №51/10074, від 05.12.2020

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Лялякіни, Велике Устя, село, багатодітні

Добавить в: