• Брухт ДальнобойСервис


Очі кольору щастя

ЯНГОЛИ НА НЕБІ НЕ СПАЛИ

Сім’я Мамаєвих проживає у Сосниці. Обоє працюють в лікарні. Вона – акушерка, він – зубний технік. Про їхнє життя можна сказати так: «Бог не гуляє, а пари збирає». І це вже точно про них. Погляди на життя мають однакові, роблять все разом і своє дозвілля теж проводять разом.



Світлана Мамаєва справжня красуня – високого зросту, струнка, світле волосся, красиві губи і очі… кольору щастя. Вона завжди усміхнена, щира і біля неї всім тепло. Друзі багато разів казали їй, що вона має модельну зовнішність і в неї могло би бути інше майбутнє. Та вона себе там не бачила взагалі. Народилась 38-річна красуня в Ріпках. Після закінчення 11 класів свідомо вступила до Чернігівського медичного училища на акушера. Ще з самого дитинства вона дуже любила дітей. Няньчила всіх діток на вулиці. Якщо мамі треба було
знайти Світлану, то шукали там, де малеча. Дорослі дивувалися: як вона вміла їх доглядати і довіряли їй свою малечу без остраху. І саме тому пішла туди, де буде працювати біля маленьких дітей. Жила в гуртожитку.

Станіслав теж навчався на зубного техніка в тому ж медичному училищі. Жив в одному гуртожитку зі Світланою. І коли побачив її вперше – закохався. Ще б пак! Така красуня не залишала чоловічу стать байдужою до себе. При першій їхній зустрічі янголи на небі не спали, і стріли в Амура полетіли відразу в обох. Станіслав
теж гарний хлопець – високий, стрункий і очі в нього добрі і теплі. Біля нього спокійно і затишно. Він раніше на рік закінчив навчання і повернувся до Сосниці, де влаштувався в стоматологію за фахом. Рік на вихідні їздили один до одного (кохання – воно таке). А після закінчення навчання її направили до Сосницької лікарні
для проходження практики. Так і одружилися. Згодом її прийняли на посаду акушера вже на постійній основі.

ЖАРТІВЛИВІ ПОСМІШКИ ДОЛІ

Свої перші пологи, коли приймала дитину від породіллі, пам’ятає досі. Дуже хвилювалася. Та вже після прийнятих третіх пологів хвилювання зникло. Станіслав і Світлана мріяли про доньку. І у 2003 році
в них народилася маленька квіточка, яку назвали Вікторією. За пологи була спокійна і народила без жодних хвилювань. Донька підростала, та тато, як і більшість чоловіків мріяв про сина. І в 2008 році
доля посміхнулася їм, та тільки при тому підморгнула і послала їм… знову дівчинку, яку назвали Алінка. Доньки росли собі на радість, тільки так хотілося синочка. І у 2016 році подружжя зважилося на третю дитину, сподіваючись, що вже цього разу бажання здійсниться. До самих пологів ніхто не знав стать дитини. Під час
УЗД було не видно, кого мама носить під серцем. І ось, нарешті, пологи. Доля знову підморгнула їм, посміхнулася жартівливою посмішкою і дала їм донечку Діанку.

Трохи були розчаровані, що народився не хлопчик, але від цього були не менш щасливі. Вже втретє Станіслав долю випробовувати не став, та все ж мріє, що його доньки в майбутньому таки подарують йому омріяного внука і він буде брати участь у його вихованні.

ВСЯ СІМ’Я ЛЮБИТЬ АКТИВНИЙ ВІДПОЧИНОК

Довго не збираються кудись. Сідають в автомобіль і вперед до лісу або до лугу. Гриби і ягоди – їхня пристрасть. Першими починають збирати сморчки. Щороку навесні їдуть на одне і те ж місце (яке тримають у таємниці) і сезон розпочинають саме з них. Де які гриби ростуть в наших місцях для них не таємниця. І сезон завершують вже тоді, коли зникне останній гриб (скоріш опиниться в їхній корзині). Найбільше люблять білі, але збирають різні. Консервують в банки, багато заморожують в морозильні камери. Згодом готують з них різні страви.



Зібрані три корзини печериць

Любителі ягід суниці збирають переважно на лузі, там їх більше. Вперше по них їдуть всією сім’єю. А тоді, коли чоловіку треба працювати, Світлана вже їде з доньками. Мали автомобіль завжди, та сім’я вже не маленька і замінили його на більше авто сімейного типу. Десять років тому дружина отримала водійські права і може їздити без чоловіка. У 2010 році в лісі добре вродила малина. І Світлана з доньками їздили по неї увесь тиждень. Закрили з неї понад 60 банок трилітрових ароматного компоту, наварили чималенько варення.
По гриби часто їдуть у Хлоп’яники, а одного разу заїхали в Радичів. Восени цього року під Конятином одного дня зібрали майже дві корзини печериць. Наступного дня були знову на тому ж лузі. І вже цього разу вдалося зібрати майже три корзини біленьких делікатесів. Частину закрили у банки, решту традиційно поклали до морозильної камери. Збирають гливи, сироїжки. Такі гриби відварюють, туди додають часник, олію, сіль, цукор, перець і оцет. І вже за добу смакота готова до вживання.

Станіслав дуже любить рибалку й іноді з собою бере всю сім’ю. Та якщо нічого збирати, то їдуть просто відпочивати.
Це може бути Убідь, Десна – аби не дома. Їздили на Дніпро, на Голубі озера, на море всією сім’єю і часто в такі далекі подорожі забирають з собою батьків – це прекрасна нагода провести всім разом час.

Доньки подорожі обожнюють. Дуже часто все починається зі слів «А давай?» А куди поїдуть – вирішать згодом. Іноді напрямок взагалі не важливий – аби куди. А півроку тому їхні подорожі набули особливого шарму і проходять ще з більшим адреналіном. Не зважаючи на автомобіль, Станіслав мріяв про справжнього мотоцикла. До цього був МТ, але його мрією був «Ямаха». І в цьому році він таки його купив. Один тільки вид такого красеня вже зі сторони викликає захоплення і з’являється адреналін. А ще і їздити на ньому – емоції на висоті.



Омріяна "Ямаха"

Та по гриби і ягоди на ньому не їдуть, він для іншого. Вже їздили на ньому до Чернігова, в Любеч Ріпкинського району. Там є Замкова гора і були в тих краях на екскурсії. Частенько тато саджає одну з доньок ззаду і їдуть до Десни. А за ними дружина з рештою прямує на автомобілі. Колись, коли ще був МТ, Світлана сіла за кермо і спробувала на ньому проїхати. Чоловік сидів ззаду і ледь встиг спіймати кермо після її невдалих спроб. Вона зрозуміла – мотоцикли не для неї. Бажання освоїти таку техніку з тих пір відпало. Жодного разу вона не виявила його, щоб покерувати «Ямахою» – сидіти ззаду чоловіка їй набагато спокійніше. В останнє їздили на своєму красеню в жовтні, коли було тепло. В холодну пору залізний кінь спокійно відпочиває. Були в цьому році всі разом в Новгороді-Сіверському, в чоловічому монастирі. По дорозі заїхали в Мезинський заповідник. Музеї теж обожнюють. Влітку, під час подорожі на море, поїхали в Білгород-Дністровський навмисне, щоб там побувати в музеї.

КІШКА МІЛА І БІЛЧЕНЯТА

Частенько зі своєї подорожі привозять кліщів, тому кожного разу після поїздок на природу ретельно перевіряють увесь одяг. Два рази зустрічали в лісі гадюк і останнього разу її не побоялись і прибили палицею. Дома теж тримають тварин. Є сіамська кішка Міла, а попередня улюблениця котячого роду Чіта прожила 21 рік.
Є дві білки Дегу – Аніла і Стів. Донькам їх маленькими подарувала їхня подруга Єва Васюк. Подарованих білченят і тоді було дві, та ось Луна пропала, звернулись знову до Єви. І для компанії взяли ще одне білченя Анілу. Вони травоїдні. Їдять різні овочі та хліб їм теж до смаку. Потомства в них ще не було і в майбутньому сподіваються, що пара білок їх ще порадує.
Випускають їх гуляти по квартирі, але до рук йдуть тільки до Аліни і Діани. Коли білченята були маленькими, то кішка задивлялась на них, щоб поцупити - постійно її сварили. Тепер вони вже підросли і Міла їх не чіпає. Та й вони тепер кішку зовсім не бояться.
Чотири разу в оселі були папуги. Один вилетів у вікно і не повернувся (воля краще неволі). Два пропали самі, а останнього з’їла кішка. Колись на прохання дітей були й хом’ячки. Кішка розумна і коли господар їде на рибалку, сидить біля дверей квартири і чекає його, щоб зустріти першою.

А КОЛИ НЕ ПОДОРОЖУЮТЬ...

А ще Станіслав має одне суто чоловіче захоплення – це виготовлення ножів. Якось побачив в інтернеті і загорівся бажанням зробити ексклюзивну річ самому. Через інтернет замовив все потрібне і після тривалого часу своїх старань вже тримав в руках омріяний витвір. Сталь замовляє особливу, це Х-12МФ. Вона має дуже хорошу якість і треба добре постаратися, щоб затупити її. Капу теж замовляє для своїх витворів. Руківֹ’я вибирає кленове, березове або з дуба – таке, що має гарну текстуру. Вже зробив сім таких трофеїв. Половину друзі купили на подарунки. Звісно, отримати такий сувенір високої якості є бажання в багатьох.
Станіслав ще має хист до виготовлення меблів. Своїми руками він виготовив ліжка для своїх дівчаток, шафи.
Довгими зимовими вечорами Світлана любить в’язати крючком і спицями. Інколи може розпочати відразу три вироби.
Старша донька Вікторія, як і батьки, пішла у медицину і навчається у тому ж медичному закладі. Дві ще школярки. Та коли Вікторія буває вдома на вихідні, то старається приготувати для всіх щось смачненьке. Спекти піцу або пиріг – це вже елементарно. Тато дуже любить своїх доньок і дружину. Такі слова, як кохана, дружина Світлана чує часто. А доньок називає котик, зайчик, мишеня. Світлані повезло з чоловіком і разом з ним зі свекрухою Оленою Василівною, з якою в добрих відносинах. І вдячна їй за те, що завжди допомагала няньчити дітей і виховала гарного сина. Подружжя завжди усміхнене і поганий настрій мають вкрай рідко.
Дивлячись на їхню сім’ю, розумієш, що ніякого секрету щастя не існує - треба просто жити і йти з коханою людиною в одному напрямку і тоді ваші очі завжди будуть світитися кольором щастя.

Наталія Матвієнко, газета «Вісті Сосниччини», №52/10075, від 12.12.2020

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Мамаєви, родина, Сосниця

Добавить в: