
У 22-річного Романа Огієнка є мрія: хлопець хоче зробити своє рідне село красивішим. Кілька років тому сільський художник сипонув візерунків на автобусну зупинку. А цього літа взявся розмальовувати стовпи. Не було б щастя, то нещастя помогло - говорить народна мудрість.

Людмила Володимирівна Михайленко з Карильського каже, що життя в селі з його нескінченною роботою і турботами їй подобається. Іншого для себе і не уявляє. Родина тримає чималеньке господарство. Особливо ж районку зацікавив урожай цибулі...

38-річного Сергія Олександровича Філька з Мезина життя зовсім не балує. Хлопець у дев'ять років лишився без батька, мама сама підіймала дітей на ноги. Сімейне щастя його теж обійшло стороною: батько-одинак сам виховує двох хлопчаків, добре, що поруч - його мама, яка допомагає няньчити онуків.

З липня у Коропській школі - новий директор. Перемогла у конкурсі й очолила найбільшу школу в Коропській громаді Людмила Олександрівна Назаренко. Хто вона і звідки? Родом із Карильського. Після закінченні вузу 9 років викладала українську мову й літературу в Чорнотицькій школі.

Дмитро Яценко очолює юридичний відділ міської ради. Всі проєкти та рішення місцевого самоврядування проходять правову експертизу в його відділі перед тим, як втілюватись у конкретні справи. Такій виваженій експертній роботі у кар’єрі дмитра Васильовича передувала цікава та насичена юридична біографія.

Ви знаєте хоча б одну людину, яка не любить смачно поїсти? А чи багато у вас знайомих, які вміють і хочуть ліпити вареники чи пельмені щодня та й від цього ще й отримувати задоволення? А ось ми познайомились із людиною, яка вручну може виготовити за день 6 кілограмів пельменів.

Пам’ятаю той день, коли керівництво нашаго району вручало мешканцям с. Киріївка Кирилу Скрилю, Максиму Горілику і Петру Сахну, які відправлялися в зону АТО, бронежилета Це було у вже далекому жовтні 2014 року. Дякувати Богу, всі вони повернулися з цієї неоголошеної війни живими.

Осінь. Жовтень. Тепле сонечко «бабиного літа» ще намагається зігріти душі перед довгою і холодною зимою, лагідним променем проникаючи в віконця і серця. Жовтий лист кружляє у повітрі у своєму останньому танку і тихо лягає під ноги.

Ці війська часто плутають із зв’язківцями, вважаючи не такими вже й важливими. Бо вони під час військових операцій не бувають на «передку», їхні дії візуально непомітні під час бою. Але насправді радіотехнічні війська є справжніми щитами повітряного простору...

Професія соціального працівника чомусь недооцінена у сучасному світі, до неї не відносяться з таким трепетом, як, наприклад, до вчителів чи лікарів. Між іншим, соціальний працівник — це людина, яка рятує від самотності. У цій професії витримують найсильніші та ті, хто вміє любити.