• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Цілий віз цибулі виростила карильчанка


Цілий віз цибулі виростила карильчанка

 

Людмила Володимирівна Михайленко з Карильського каже, що життя в селі з його нескінченною роботою і турботами їй подобається. Іншого для себе і не уявляє. Родина тримає чималеньке господарство. Особливо ж районку зацікавив урожай цибулі, якої, за словами господині, зібрали десь із воза - та неабиякої, а гарної, добірної, вирощеної взагалі без використання жодних хімікатів.



На фестивалі борщу, який у серпні пройшов у Городищі, великою популярністю в учасників та гостей користувалася фотозона карильчан у вигляді українського плетеня з глечиками, із-за якого виглядували соняхи, а по боках красувалися два величезних вінки цибулі - добірної, гарної, блискучої, мов сонце.

- А хто це таку красуню виростив? - поцікавилася у місцевих артисток, які прикрашали плетінь.

- Та цьогоріч вона у всіх вродила нівроку, - почула у відповідь. - А ці вінки сплела он та господиня, - вказали на жіночку, яка стояла звіддаля.

Журналістська цікавість підштовхнула поцікавитися секретами вирощування такого врожаю.

- Та ніяких секретів нема, - посміхнулася у відповідь Людмила Володимирівна. - Цибуля вирощена на власному городі. Без жодних хімікатів чи добрив. Екологічно чиста.

- І багато вдалося цього літа зібрати?

- Наплела сорок отаких вінків по 10-13 кілограмів в кожному. Де більше, де трішки менше. Ну, так десь із віз буде.

- Це ж скільки треба її посадити, щоб стільки зібрати?

- Торік купила у Коропі на базарі, продають там при вході, п'ять кілограмів саджанки, її і розсадила, - каже жінка. - Звісно, з осені треба вкластися, але ж потім і врожай маєш. Садимо цибулю лише на зиму. Нам так якось більше подобається.

Доглядати за ріпчастою Людмилі Володимирівні допомагає донька Світлана.

У розмові вони поділилися деякими тонкощами вирощування цибулі.

- Коли зав'язується, потрібно дуже щедро полити соляним розчином, - кажуть.

- І допомагає? Не їдять шкідники, не псують?

- Ні, причому взагалі жодних хімікатів не використовуємо.

Виявилося також, що вправні карильчанки сапами свою цибульку не полють.

- Лише вручну висмикуємо бур'яни, щоб не пошкодити коріння, - наголошують. - І соломою свою грядку не вкриваємо. Один раз якось попробували, нам не сподобалося. Смикаєш бур'ян - воно все тягнеться. Нікуди таке не годиться.

Отож обробляють ділянку за власним досвідом, який напрацювали вже роками. Кажуть, що спеціально нічим латку під цибулю не удобрюють, садять на звичайну глибину.

- Було, в соцмережі пишуть про карильчан, мовляв, задовбали вже тією цибулею, що ви з нею носитеся, придумайте вже щось нове, - ділиться Людмила Володимирівна. - А навіщо щось придумувати інше... Це історія села. Цією справою займалися ще наші бабусі і прабабусі - з покоління в покоління. І вона вдавалася. Раніше не мали можливості купувати саджанку - вирощували її з сіянки. Але все одно цим займалися. Зараз із посівним матеріалом простіше, можна купити.

Та не лише добірним врожаєм цибулі може похвалитися працьовита карильчанка. Цьогоріч і часнику зібрала нівроку.

- Знаєте, ото такі є величезні залізні балії. П'ять таких вийшло, часник великий гарний, як кулак, -розповідає про врожай. І додає теж один важливий нюанс у вирощуванні цієї культури: потрібно вчасно зривати стрілки, які з'являються. І не раз, а постійно, коли вони ще лише починають закручуватися. Інакше на гарний врожай не варто навіть і розраховувати.

А взагалі в цій родині всі звикли трудитися не покладаючи рук - і Людмила Володимирівна з чоловіком, і старша донька, і двоє молодших синів. Усім знаходиться робота - тільки встигай. Мають шістьох корів, три бички, лише картоплею засадили майже гектар - дев'яносто сотих. А ще ж скільки всього. І про братів наших менших не забувають - дбають про п'ятьох собак.

- Да, нелегко,- розмірковує Людмила Володимирівна. - У мене нема на пальцях манікюру, бо треба потрудитися. Але ж після щось і матимеш. Усе літо працювали, не згуляли. Зате усе є. Усе - своє.

Розповідає, що почали розвивати домашнє господарство давненько - ще коли донька вступала на навчання до медучилища. Лише пару балів не добрала вона для вступу на бюджет, тож потрібно було платити за контракт. Вигодували бичка - заплатили за цілий рік навчання.

Звичайно, велике господарство - багато турбот і нескінченної роботи. Але, як не дивно, Людмилі Володимирівні сільське життя до вподоби.

- А що в селі робити? Працювати. Мені подобається, я б не змогла жити у місті, на поверхах. Це ж у чотирьох стінах із глузду можна з'їхати. А тут вийшов - простір, роздолля, краса яка навкруги. Працювати треба, та роботи ми не боїмося.

Отака філософія життя простої сільської жінки, яка не нарікає на життя та обставини, а просто працює для себе і на благо своєї родини. І при цьому їй таке життя до вподоби. А в щоденній роботі і турботах знаходить ще й час і для відпочинку та культурного дозвілля, тож і взяла участь з односельчанками у фестивалі борщу.

Джерело: Коропська районна газета "Нові горизонти" №40 (9310) від 8 жовтня 2021, Людмила Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Михайленко, Карильськ, цибуля

Добавить в:
 
 


Центр Комплект