• Брухт ДальнобойСервис


Щит повітряного простору

 

Ці війська часто плутають із зв’язківцями, вважаючи не такими вже й важливими. Бо вони під час військових операцій не бувають на «передку», їхні дії візуально непомітні під час бою. Але насправді радіотехнічні війська є справжніми щитами повітряного простору, без яких, у випадку війни, стають «сліпими» авіація і зенітно-ракетні війська. Бо саме на Повітряні Сили противник направляє перший удар при нападі.


Ігор Корпан на місці трагічної загибелі актора Леоніда Бикова біля Димера

Саме в Повітряних Силах зараз несе службу 35-річний уродженець Великої Загорівки Ігор Корпан, учасник АТО/ООС. 2014-го року, коли почалася військова агресія Росії, він вирішив не ховатися за дитячими спинами (мав «броню» - працював учителем у Сиво-лозькій школі). Після того, як прийшла повістка з військкомату, він назавжди змінив учительський портфель на військове обмундирування, тільки попросивши відстрочки до закінчення навчального року. А до цього навіть у в армії не служив. Проте пов’язав життя із військовою службою Ігор не одразу.

- Мріяв стати військовим ще в школі, - зізнається співрозмовник. - Можливо, і через те, що старший брат теж військовий. Тому я вирішив вступати у Сумський інститут ракетних військ і артилерії. Але не склав там екзамен із математики, хоч у школі мав із цього предмета тверду «десятку». Та вищу освіту хотілося, тому подав документи на фізико-мате-матичний факультет Ніжинського державного педуніверситету. Ще й мої вчителі математики і фізики Тамара Олефір і Володимир Не-щерет умовили: «Іди на фізмат. У тебе все вийде». Я й пішов.

Провчився Ігор два з половиною року на стаціонарі, тоді перевівся на заочне відділення й пішов працювати... столяром. Одружився. Разом із дружиною придбали невеликий будинок у Ніжині й почали його відбудовувати. Народився син. Будівництво й утримання сім’ї потребувало чималих коштів, тож Ігор пробував себе на різних роботах: підробляв у лісгоспі, на консервному заводі, в більярдному клубі, в охороні в Києві, на автомийці, адміністратором на телебаченні. Але сімейне життя не ладилося, тому подружжя не оминуло розлучення.

Щоб трохи привести думки й життя в порядок після тяжкого розриву, Ігор вирішив повернутися додому, у Велику Загорівку. У Сиволозькій школі якраз потрібен був вчитель математики і фізики. Так робота, вважаймо, сама його знайшла.

- У школі я пропрацював два роки, - каже Ігор. - Дуже шкода, що її цього року закрили... У мене з нею пов’язані дуже теплі спогади. Педагогічний колектив прийняв мене в свою дружну сім’ю. Разом встигали і дітей навчати, і по душах поговорити...

2014 року я отримав повістку з військкомату. Оскільки це був розпал навчального року, то пообіцяв приїхати після його закінчення. І зробив це, вирішивши, що за дітьми ховатися не збираюсь. І таким чином потрапив у радіотехнічні війська протиповітряної оборони Повітряних Сил зСу.

Мене направили одразу у військову частину в Ніжин, де я служу і зараз. На той момент «учебок» іще не було. Мене прийняли до радіолокаційного взводу. Як учителю математики мені це все було зрозумілим, визначати координати було нескладно. Багато, звичайно, довелося й вивчити, але оскільки все мені було цікавим, то й училося, й запам’ятовувалося.

Спочатку, звісно, ходив у наряди, наводив порядки у казармі й на території, загрібав листя, косив траву... Та я сільської роботи не боюся. Одного разу дали завдання викосити територію, то «старожили» мене осмикували: «Ти що, здурів? Тижневу норму викосив за пів дня!». А звідки мені знати, які там правила і які норми? Сказали косити, от я й викосив...

На своїй посаді Ігор Корпан невдовзі показав, що вміє і хоче добре навчатися, тож його направили для перевірки знань у навчально-тренувальний центр.

Повернувся звідти з оцінкою «відмінно». Після того його вже почали ставити черговим оператором на бойові чергування.

- Наша частина постійно виконує бойові завдання, навіть розташовуючись у Ніжині, - каже військовий. - Ми відповідаємо за охорону, оборону та виявлення на дальніх рубежах повітряного противника. Бачимо далеко...

2016 року командира нашої частини направили в зону АТО на ротацію. Він взяв із собою людей, яким довіряв: головного старшину взводу, начальника станції і мене. Ми несли бойове чергування на третій лінії фронту. Не знищували «сепарів», а рятували наших, завчасно фіксували залпи ворожої артилерії та польоти ворожих дронів. Це мало хто оцінює й розуміє. Навіть багато військових і зараз вважають нас військами зв’язку. Буває, танкісти запитують: «Ви зв’язківці?». «Ні. Повітряні сили». «А-а-а, то ви нас згори захищаєте?».

У разі війни ми перші, хто прийме на себе удар. Завчасно виявлений залп означає збережені життя цілого підрозділу, зафіксований дрон - збережений цілий район укріплення.

У АТО без досвіду було складно, зізнається Ігор. Важке спорядження (бронежилет, каску, автомат) вчилися одягати за лічені секунди. Вибухи чули часто, а вночі було видно їхні заграви. Одного разу до Ігоря подзвонив кум і почув у слухавку вибухи снарядів. «Оце такий гуркіт стоїть, а ти спокійно зі мною розмовляєш?», - питає. «Так працюють же не по нас.»

Жили бійці в КУНГах (різновид кузова-фургона - Ред.), навколо яких були насипи. Всередині машин - «буржуйки» й дерев’яні нари в два поверхи. Перебування в АТО нагадує Ігорю й зараз про себе обвітреною шкірою, бо крім праці на локаторі, годинами доводилося стояти на посту візуального спостереження, вдивляючись, чи небо чисте. Від вітру та снігу не захищала навіть балаклава.

Повернувся додому Ігор якраз на Водохреще. Знову - служба у своїй частині, учебка, після якої йому присвоїли звання молодшого сержанта. Пізніше - молодшого лейтенанта, а через два роки - лейтенанта.

Із своєю теперішньою дружиною Катею Ігор познайомився по інтернету. Побачив, що у них багато спільних знайомих із університету й вирішив їй написати. Як виявилося, вони разом навчалися, навіть спільні заняття відвідували, але тоді доля їх ще не звела. У Каті була позаду така ж історія кохання, як і в Ігоря: розлучення з чоловіком і дочка від першого шлюбу. Одразу знайшовши спільну мову, вони вирішили жити разом.

- Мене тоді якраз відправляли в АТО, а через півтора місяця Катя приїхала мене туди провідати. Це було мені найкращою підтримкою й доказом, що матиму надійний тил, тому вирішив: коли повернуся, - одразу зроблю їй пропозицію. На день закоханих купив обручку і спитав Катю, чи вийде за мене. Вона вдягла її на палець і побігла телефонувати мамі, ділитися новиною. Але так і не відповіла. «То ти вийдеш за мене чи ні?», - спитав я. «Звичайно, вийду! Хіба ти ще не зрозумів, що я вже давно дала відповідь?» Так ми одружилися й живемо разом із її батьками в Ніжині.

Ігор одразу попередив Катю: він військовий, тож сам собі не належить. Його можуть спорядити у будь-який момент, навіть і посеред ночі, у відрядження в будь-яке місто. Вона сказала, що до цього готова, хоча одразу це було прийняти й нелегко.

- Так і буває: приходжу в частину, а мені кажуть, що в тебе на збори пару годин і виїжджаєш у відрядження. Телефоную дружині, що так, мовляв, і так. У неї на це тільки одне питання: чи надовго? Приходжу додому, речі вже наготовані. Якщо їду надовго, дружина приїжджає провідувати. Тож разом зі мною, об’їздила вже, мабуть, пів України.

Так лейтенант Ігор Корпан дійшов до своєї мрії. Має дві медалі «Учасник АТО» і «Ветеран війни», нагороджений численними грамотами. А минулого року його взвод став кращим серед інших взводів повітряного командування «Центр».

- Я пишаюся, що свого офіцерського звання досягнув самостійно, нелегкою працею. Й зупинятися на досягнутому не збираюся, - каже він. - Адже дружина жартує: «Хочу стати генеральшею!».

Джерело: районна газета "Вісті Борзнянщини" №41 (9963) від 9 жовтня 2021, Людмила Шульжик

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Корпан, ВеликаЗагорівка

Добавить в:
 
 


Центр Комплект