• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Людмила Назаренко: «Хочу, аби вчителі розправили крила»


Людмила Назаренко: «Хочу, аби вчителі розправили крила»

 

З липня у Коропській школі - новий директор. Перемогла у конкурсі й очолила найбільшу школу в Коропській громаді Людмила Олександрівна Назаренко. Хто вона і звідки? Родом із Карильського. Після закінченні вузу 9 років викладала українську мову й літературу в Чорнотицькій школі. А потім трагічні сімейні обставини змусили повернутися жінку до батьківської домівки. У Карильському запропонували посаду заступника директора школи з навчально-виховної роботи. Погодилася. Двадцять років свого життя присвятила рідній школі, за якою сьогодні дуже сумує. Але коли було оголошено конкурс на заміщення посади директора в Коропі, вирішила спробувати і пройшла. Хоча не все так просто. Колишній директор подав до суду на відділ освіти та Коропську селищну раду, мовляв, конкурсна комісія була сформована неправильно. Але як би там не вирішив суд, Людмила Олександрівна тут ні до чого. Її призначили, і вона працює. Ми не поспішали до неї на зустріч, нехай людина ввійде у курс справ, освоїться на новій роботі. Адже як не крути, а різниця є - маленька сільська школа і навчальний заклад, де навчається 626 дітей. І колектив великий, і проблем у рази більше, та і робота інша. Раніше вона відповідала лише за навчально-виховний процес, то тепер на плечі лягли й господарчі проблеми, відповідальність за все і всіх. Як проходять її трудові будні, як зустріли у колективі нову директорку, і яке бачення розвитку школи, ми вирішили поцікавитися та й подалися до школи.



На порозі зустріли хлопців, які залишали заклад. І так приємно було, коли почули від них привітання. А за ними вийшли дівчата, які також поздоровалися.

- Які діти виховані, - кажу Людмилі Олександрівні, зайшовши до її кабінету на першому поверсі.

- Виховання залежить від батьків. Діти є різні. Але, в основному, хороші - розумні, працьовиті, ініціативні, приязні. Мені дуже приємно з ними спілкуватися. Вони всі цікаві, кожен по-своєму. Коли я вперше прийшла на урок української в шостий клас, один із хлопчиків, коли знайомилися, назвав всі похідні від свого імені, від Олександра до Шури. Я кажу: «А можна, я буду називати тебе Сашею». Вони хоч і діти, а вже особистості. І це добре.

- Що спонукало вас стати директором такої великої, порівняно з сільськими, школи? - наше перше запитання.

- Були мої внутрішні переконання. Коли оголошувався конкурс, всі про це знали. Взагалі-то, я вважаю, що директором мав би бути хтось із колективу, але жоден учитель не пішов на конкурс. Мене до прийняття цього рішення ніби з усіх сторін підштовхували якісь обставини. То у розмові з друзями, то з депутатами, усі казали: «Спробуйте, можливо, вийде». Звісно, я вагалася, переживала, а чи варто? А потім прийняла рішення, думаю, якщо це моє, то пройду, якщо не моє, то зрозумію, що це не моє. До конкурсу готувалася старанно, переглядала нові закони, готувала презентацію. Знала, що рішення буде не за мною, якщо вирішать, що саме я повинна бути директором, то буду тягти цього плуга.

- А важко тягти плуга?

- Будь-який плуг тягти важко. Але ж у мене є багаж знань, можу вирішувати організаційні питання й брати на себе відповідальність. Я все життя тягну плуга, то мені не звикати.

- Однією з умов конкурсу була презентація розвитку школи. Яке ж ваше бачення, якою має бути Коропська школа?


- Є два основні закони: «Про освіту» і «Про загальну середню освіту», і як би нам не хотілося, але все зведеться до того, що в нас будуть гімназії, ліцеї і початкова школа або ж філія гімназії. Майбутнє Коропської школи, думаю, за ліцеєм, бо так і повинно бути. Але ж є свої умови стосовно кількості дітей у старших ліцейних класах, а це 10, 11, 12 класи. Положення про ліцей проходить обговорення громадськості, доопрацьовується. Якщо розглядати сьогоднішні реалії, то Коропська школа має два десятих та два одинадцяті класи. Це небагато. Одинадцятикласників у нас 34, десятикласників - 32. Ліцеї працюватимуть із 2027 року, але у 2024 році має бути остаточне рішення, аби попередити та орієнтувати, де наші діти будуть навчатися. Думаю, ліцей у Коропі буде. А нам необхідно буде підготуватися, аби забезпечити для сільських дітей повний пансіон. Це по-перше.

По-друге, це організувати освітній простір, щоб, у першу чергу, він був безпечним для дітей і щоб надавалися якісні освітні послуги.

- І ось ви прийшли, і що побачили, з якими проблемами зіткнулися?

- Я прийшла влітку. Учителі були у відпустках. Технічні працівники займалися ремонтом. Моє основне завдання було організувати поточний ремонт, не самій, звичайно, є заступник директора з господарчої роботи Василь Васильович Єрошенко, людина досвідчена. Тим більше, технічний колектив чисельний, це 33 працівники. Таким чином, ми намагалися й зовнішню територію школи привести в порядок, і причепурити коридори, класи. У цьому році було добре забезпечення фарбою.

- Як вас зустрів педагогічний колектив і чи вдалося налагодити плідну співпрацю?

- Коли вчителі почали виходити з відпусток, запрошувала на спілкування, знайомилися, цікавилася, як їм працюється, як викладають, чого б вони хотіли. Намагалася задовольнити побажання кожного вчителя щодо спільної роботи. Придивляюся до них, а вони, відчуваю, до мене. У принципі, ні з ким не посперечалася, розчарувань не було. Хоча, розумію, можуть бути й неприємні моменти.

У великій школі мене напружує один момент - що щодня я всіх вчителів не побачила, не привіталася. Незвично якось після Карильської школи, де всі були на виду. Іноді закрадаються думки, а якщо хтось десь прогулює урок, а я не знаю. Але у мене чотири заступники, три з них працюють уже давно. Вони заспокоюють, що коли щось і трапиться в школі, я знатиму про це перша. Бути директором великої школи - до цього треба звикти.

- Як ви вважаєте, колектив у Коропській школі сильний чи ні?

- Так, хороший, професійний колектив. Але всі дуже обережні: у висловлюваннях, діях, вчинках. Хотіла б легкості, творчості, крила щоби розправили, відчули легкість, більше ініціативи. Учитель і не повинен викладати суто за загальною методикою. Я - за творчий підхід до роботи.

- Чи задоволені рівнем знань, який отримують діти? За рейтингом складених ЗНО школа не серед кращих.

- На 72 місці в цьому році. Рейтинг не відображає реальну картину. Адже визначається у процентному відношенні до кількості випускників. Є різниця, чи в школі п'ятеро випускників і двоє з них добре склали ЗНО, чи шістдесят, відсоток буде різний. А окрім цього, усі ці карантинні обмеження, у яких працювали минулий рік, ліквідували олімпіади, участь у конкурсах, в яких діти могли проявити себе. Я познайомилася і з талановитими та обдарованими дітьми. І радію їхнім перемогам, досягненням. Адже їхні досягнення - це й заслуга вчителів, які з ними працюють.

- Які проблеми є у Коропській школі?

- Є проблеми по їдальні. Там застаріле обладнання, неякісне, віджило своє. У таких умовах дотримуватися і санітарних, і карантинних вимог важко. Нам доведеться вирішувати проблему з підвальним приміщенням. Коли великі дощі, його затоплює, уся вода з вулиці стікає туди. Коли влітку був сильний ливень, затопило одну з санітарних кімнат. Ми знайшли причину та усунули її. А ось із підвалом усе складніше, і треба думати, як не допустити підтоплення, роботи там багато. У школі також треба міняти каналізаційні труби.

Маємо три спортивні зали, два з них старі, які потребують оновлення. Туди також треба докласти рук. Мені хочеться яскравості для школи, кольорів, щоб не було темно в коридорах, як зараз. Там, де знаходиться початкова ланка, усе гарно зроблено, зуміли розмалювати і стіни, і підлогу. Хочеться, щоб так красиво було по всій школі.

- Яке ваше бачення освітнього процесу у школі?

- У підході до дітей, до уроків повинна панувати творчість. Бути вчителем непросто, адже сьогодні педагог має володіти сучасними методами навчання, маю на увазі роботу в умовах Нової української школи. І якщо початкова ланка вже працює в нових умовах, то наступного року й п'ятий клас навчатиметься за стандартом Нової української школи, а це й покращення матеріальної бази, і навчання педагогів. І до того ж, школярі повинні працювати в сучасних і безпечних умовах.

Є діти з особливими освітніми потребами, і для таких дітей держава створює комфортні умови, зокрема, інклюзивну форму навчання. У наших планах - створити інклюзивну кімнату для дітей.

- Розпочалися карантинні обмеження. Чи вдається вам дотримуватися їх у повному обсязі.

- Вдається. Але є складнощі. На сьогодні у санітарних кімнатах, а їх у школі вісімнадцять, необхідно мати рідке мило і паперові рушники, які недешеві, а їх треба багато. Ось закупили у понеділок 24, на два дні ледь вистачило, сьогодні знову придбали стільки ж. Уся проблема в коштах, їх то і виділяє відділ освіти, але це великі витрати. Проблему може вирішити придбання елек-тросушилок. У селищній раді вже були про це розмови, планують закупити хоча б частково. Було б добре, щоби рідке мило кріпилося до стіни, а не стояло у пляшечках. Аби ж грошей більше. Але нічого, потихеньку все зробимо.

Нагодувати 626 дітей в умовах карантину важко. У їдальні мали проблему із посудом, який від перерви до перерви за 45 хвилин не встигає висихати, але на сьогодні за сприянння голови громади наша їдальня забезпечена додатковим посудом.

- Оскільки мова зайшла про їдальню, то і запитання в тему. Вам вдається дотримуватися нових санітарних вимог стосовно харчування дітей, адже сьогодні на багато продуктів введена заборона. Обов’язковими є м’ясо, молоко, риба. А ось коштів на харчування, вважаю, малувато. Що тих дванадцять гривень по сьогоднішніх цінах.

- Що обід, що сніданок у школі вартує 12 гривень. Кошти за харчування частково, а то й повністю, сплачують батьки. За окремі категорії дітей кошти сплачує селищної рада. Санітарний регламент уведений із 1 січня 2021 року. Меню затверджене Держпродспо-живслужбою. Нам вдається його дотримуватися. Є і риба, і м'ясо, і молоко. Батьки забезпечують школу картоплею, овочами, консервацією. Єдине, що складно, то це вчителям початкової ланки вести облік батьківської доплати, яка надходить на рахунок відділу освіти.

- Людмило Олександрівно, на завершення нашої розмови, дозвольте нескромне запитання. Хочеться знати, що у вас не тільки у голові, а і в душі, серці?


- У серці у мене - дочка Таня, яка закінчила столичний вуз, але подалася на роботу в Польщу. Це найближча моя людина після смерті чоловіка й сина. Усю себе віддаю школі. Серед дітей - моє життя. Зараз дуже сумую за своїми кариль-ськими колегами і дітьми. Іноді мені здається, що я туди ще повернуся, хоча, напевно, так не буде, бо доля маленьких шкіл безперспективна.

Можливо, це висока матерія, але мені в житті хочеться щось людям віддати, добро робити. Хоча взамін мало що отримую. Знаю, що в житті треба бути сильною.

- Дякую за розмову, Людмило Олександрівно. Нехай щастить вам на новій роботі.

Джерело: Коропська районна газета "Нові горизонти" №40 (9310) від 8 жовтня 2021, Людмила Ковальчук

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Короп, школа, Назаренко

Добавить в:
 
 


Центр Комплект