
Будучи на Ічнянщині, у селі Монастирище, ми познайомилися з однією дуже цікавою людиною — Віктором Ковальовським. Його життєвому і творчому шляху можна лише подивуватися. Віктор Петрович відомий багатьом письменник, художник та керівник місцевого хору.

Лазарівка, Мощне, Подин та Чорногорці розташовані поряд один із одним. Раніше всі вони входили до Менського району. Наразі територіально-адміністративна реформа розділила їх між двома укрупненими районами – Корюківським та Чернігівським.

Заслужена журналістка України Зоя Шматок ніколи не гадала, що колись писатиме про Валерія Лобановського, талановитого футболіста й тренера, та його рідню з Холмів. Про своє особисте життя він не любив розповідати журналістам і розкривати перед ними сімейні таємниці.

Майор поліції Оксана Зубець розвінчує поширений стереотип про те, що миротворець – це кремезний чоловік. Оксана не з легкодухих –чернігівка майстер спорту з дзюдо і самбо, відслужила вже у двох миротворчих місіях – у Південному Судані та на Кіпрі. 29 травня вона разом з усім світом відзначає Міжнародний День миротворців.

Світлана Левковська – завідувач пульмонологічного відділення обласної лікарні. Добре відомий на Чернігівщині фахівець. Шляхетна і чуйна людина. Тож спілкуватися з нею – легко та цікаво.

Педагог чи тренер? А можливо, ще й історик? Анатолій Андрійович Федорченко – звичайний житель селища Любеч. Він має сина, порається по господарству та отримує пенсію. В Інтернеті знайти фотографію, де Анатолій Андрійович усміхається, майже неможливо.

Пелагея Михайлівна Гриб з Івашківки 10 травня відзначила 100-річний ювілей. Все своє життя жінка прожила у рідному селі, більше того – у рідному обійсті. Вона з заможного роду Шиків, а куток, на якому нині знаходиться її подвір’я й досі називають в Івашківці «Шиковою садибою». Тут колись був дім батька Михаля Леоновича, який будували ще чи то дід, чи прадід. А згодом, поряд із будинком предк

Гарбузин, що за десять кілометрів від Козельця, — село на трасі. Населення — до півтори сотні людей. Живуть з того, що садять і ростять городину, торгують нею у столиці або на трасі, на базарі. Та карантин, ремонт дороги і, зрештою, вік жителів, змушують вирощувати все менше.

У Сосниці 47-річних Аліну і Світлану Дударь знають. Сестри-близнючки вже 31 рік працюють соцпрацівницями. За час роботи допомогли не одній самотній літній або немічній людині. І зараз кожна обслуговує по 12 стареньких (одинадцять бабусь і по одному діду).

— Картоплю посадили, — задоволено оглядає свої угіддя 81-річна Ганна Міщенко. — Дітвора приїжджала, чоловік шість. А я вже працювати на город не виходжу. Тільки починаю, приступ бере. Стенокардія. Я їм обід готую.