• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Валерій Тищенко вже 50 років навчає дітей спорту


Валерій Тищенко вже 50 років навчає дітей спорту

 

Цьогоріч виповнилося 50 років, як Валерій Петрович Тищенко працює учителем фізкультури. І він є відданим своїй справі від кінчика пальця до останньої волосини на голові. В нього своє бачення на те, яким повинен бути учитель спорту, і цих принципів додержується. За такий величезний учительський термін його учні отримали безліч перемог у змаганнях. Але є декілька дітей, які не отримали жодної медалі, та він ними пишається найбільше і вважає їх своєю найвищою гордістю.



Валерій Петрович веде уроки фізкультури в Сосницькій гімназії і виховав вже не одне покоління дітей у спорті. Навіть важко сказати, з чого все почалося, бо скільки себе пам'ятає, весь час любив футбол, баскетбол. Народився в Чорнотичах. Життя в селі ніколи легким не було, а в нього і поготів - його батько помер. Мама залишилася з трьома дітками одна. Та все ж знайшовся чоловік, який не побоявся взяти на себе відповідальності і зійшовся з нею жити. Нажили ще трійко діток, та знову сталася біда - він потрапив в аварію і загинув. Валерій на той час вже був студентом другого курсу Дніпропетровського технікуму. На мамині плечі лягло все господарство, а це свині, корова, птиця. Добре, що дві старші сестри вже працювали, вони й допомогли закінчити навчання. Там, в Дніпропетровську, давали направлення на роботу, та серце тягло додому - мама залишилася одна, і потребувала підтримки.

Валерій змалечку був відповідальним і самостійним. Після закінчення 8 класу сам, без супроводу дорослих, поїхав вступати до великого міста і дома відпустили. Тому знову прийняв рішення і рішуче повернувся в рідне село. Почав працювати за фахом в Шабалтасівці, тоді в Чорнотичах, а згодом і в Сосницькій середній школі, де працює нині. В нього своє бачення на те, яким повинен бути учитель фізкультури. Свій урок планує наперед і в нього розписана кожна хвилина, що діти повинні робити. Така система діє роками. Він не буде носити класний журнал під рукою і вести урок, сидячи на стільці - це не його методи. Він стане разом з дітьми на лижі, пограє з ними в футбол і буде активно допомагати - тільки так можна показати, пояснити І зацікавити, щоб діти упродовж уроку працювали. Зараз, хоч за плечима такий поважний вік, теж рухається досить жваво. Колись уроків фізкультури в учнів проходило два на тиждень. Зараз три уроки. Така система краща для здоров'я. Та Валерій Петрович вважає, що якби ще додати два заняття на тиждень у школах, то це взагалі добре вплинуло б на здоров'я дітей. Діти сьогодення надто багато часу приділяють комп' ютеру, і рух, який є важливою складовою здоров'я, мінімальний.

ПІДКОРИТИ ВЕРШИНУ — ЦЕ ВРАЖЕННЯ НА ВСЕ ЖИТТЯ

За своє півстоліття чоловіком взято чимало вершин - це в прямому і переносному сенсі цього слова, адже займався туризмом. На канікулах багато разів супроводжував групи дітей на море і в гори, які просто обожнює. Хоча сам похід до вершин не з легких. Людям, які виросли на рівнинах, гори не завжди підкоряються. Підіймалися в Карпатські гори, в Криму сходили на Ай-Петрі,висота якої 3500 метрів. Та найвища точка, це Ельбрус на Кавказі, заввишки 5600. Більшу половину шляху долали самі, а це надто складно фізично. Решту маршруту здолали за допомогою канатної дороги. Та це не робить легкості - дихати на такій висоті важко, часто буває запаморочення. І погода в горах, непередбачувана і підступна. Дощ на рівнині не несе такої загрози, як там. Вітер також небезпечний. Вдень температура сягає наприклад +37, а вночі опускається до мінус 5 морозу. Та коли ти бачиш хмари, які далеко знизу, або перед тобою земля, як на долоні, і ти відчуваєш себе, наче птах - враження на все життя. Уральські гори теж добре знайомі Валерію Петровичу. Та є одні гори, які залишаються його мрією - це Памір. Навіть для його доброї фізичної підготовки вони є неабияким викликом, адже підкорити себе дозволяють одиницям. Та Валерію Петровичу попри всі обставини хотілося б спробувати. Підкорити вершину - це враження на все життя, нехай і не найвищу точку.

Возив дітей на море, і групи були по 86 дітей. На такий величезний гурт було 3 вихователі. А вже коли підко-рювали Кавказ, то групи становили не більше 7 дітей. За весь час в походи водив дітей 14 разів. Були такі подорожі у березні, на весняних канікулах. Дітям подобались. А ще мандрували велосипедами - це теж учнів захоплює.

А скільки поїздили по різних змаганнях - не злічити. Два рази возив своїх учнів на всеукраїнську фінальну військово-спортивну гру Зірниця. Спочатку стали чемпіонами області в цій грі тричі, що дозволило брати участь у всеукраїнських змаганнях. У фінальній грі по спортивній дисципліні зайняли друге місце, і в індивідуальному виду теж вибороли друге місце - семикласник підтягнувся 24 рази. Всіх команд брало участь аж 28, тож результати просто блискучі. Але, щоб бути готовими до змагань, працювали ой як багато. І уроків фізкультури не вистачало. Дякував батькам, котрі ставились з розумінням, будили діток раніше, а ті поспішали до школи на годину раніше. Все дається непросто - за кожною перемогою стоїть великий труд.

А ще Валерій Петрович 14 років паралельно працював тренером в технікумі і за цей період отримали його спортсмени безліч перемог і медалей. Та є декілька учнів, якими він пишається найбільше, хоча не отримали жодної медалі. За час його вчителювання Валерій Петрович працював з декількома дітьми інвалідами, які попри свій стан здоров'я виявили силу волі займатися спортом. Першій дитині зробили операцію на серці, та учитель порадився з батьками і ті дозволили йому займатися з учнем. У іншої дитини інваліда була вроджена вада стопи, та з дозволу батьків Валерій Петрович теж займався з ним і учень стрибав у висоту вище, ніж звичайні здорові діти. Була одна дівчинка з послабленим зором, якій заборонялася фізкультура. Та Валерій Петрович порадився стосовно неї з лікарем і все ж займався нею. Після школи вона пробігла марафон 42 км і ще брала участь у 13-годинному велопробігу. Вони не зайняли призові місця, та їхні стимул, працелюбство і поставлені цілі просто вражають і їх спортивний наставник гордий за них!

Валерій Петрович признається, що батьки часто наголошують на забороні занять, якщо є звільнення. А от сам учитель іншої думки і вважає, якщо в тебе болить рука, то працюй ногою. Якщо нога, то рукою і так далі. В людини є інші частини тіла, які потрібно все рівно задію-вати для покращення свого ж здоров'я. Завжди дивиться спортивні передачі, адже має 61 спортивний канал. Олімпійські ігри чекає з нетерпінням, а особливий стан відчуває від перегляду параолімпійських ігор. Це ж яка сильна воля у людини і зроблений титанічний труд над собою. Спортсмена-інваліда підвозять у візку до басейну, допомагають опуститися у воду, і він пливе далі самостійно краще фізично здорової людини. І ця сильна воля захоплює. Учителя цікавлять майже всі види спорту, адже він повинен розумітися в них і дати дитині правильну відповідь, якщо той щось спитає.

У СПОРТИВНОГО ДІДА І ВНУКИ СПОРТИВНІ

Як не дивно, та свою дружину Тетяну Валерій Петрович зустрів на волейбольний майданчику - вона красуня - і це без перебільшень. Закохався. Та майбутня дружина закінчила технікум і тільки тоді одружилися. Бог послав їм двох синів Євгена і Дмитра. Обидва сини є любителями спорту. Євген вподобав волейбол і займався ним з 4 по 11 класи. Та в такому ранньому віці ще пальці не зовсім міцні, щоб грати в цю гру. Після школи закінчив виш і там також грав у волейбол. І зараз він є постійним гравцем збірної Сосниці. Як і батько, отримав освіту учителя фізкультури. Три роки працював у гімназії за спеціальністю, а тоді поїхав на роботу до Ізраїлю і пробув там три роки. Повернувся додому, купив будинок, авто і одружився. Євген грав у футбол, займався в секції. А ось освіта у нього інша - Чернігівський університет управління і економіки. Працював в управлінні соціального захисту. Згодом пішов у газове господарство. А зараз працює в Києві. Був і в Німеччині на роботі - руки ті, що треба і вміє по будівництву роботи все. А ось одружувалися сини в один рік з різницею в три місяці. І народились діти в них теж з проміжком такого ж часу. У старшого сина Євгена є синочок Гліб, а ось Дмитру Бог послав доньку Аню. Дід обожнює своїх нащадків і признається, що любить їх більше, ніж синів. Після їх появи навіть жартував іноді до дітей, що їхніх дітей - учнів буде любити більше від них, якщо їм здається, що він до них надто суворий. І, звісно, улюблену малечу спортивний дід виховує у спорті і пишається їхніми результатами. І це без перебільшень. Подарунки теж мають відношення до заняття - разом з іншим дідом купили їм самокати, велосипеди -все, що стосується рухливих ігор. Є в діток шведські стінки і ці подарунки Валерій Петрович зробив особисто сам. Зварив їх з металу, укріпив. Чому не купив? Все просто -він продумав їх до дрібниць і зробив багатофункціональними. На них можуть займатися всі члени родини і для кожного буде там все, що йому потрібно. А ще Глібу зробив 3 перекладини в квартирі на балконі і похилу дошку. Зимою Гліб не підтягувався, а зараз вже робить це 10 разів. І це чудовий результат, бо це на 10 балів у 9 класі, а він пішов тільки до 3-го. Валерій Петрович зробив онуку лежак, де той підіймає штангу лежачи. Почали з ваги 10 кг, зараз вже штанга важить 20 кг Далі вагу поступово будуть збільшувати. І дід не боїться, що це нашкодить Глібу, адже в такому положенні ця вправа для любої людини повністю не шкідлива, і від неї йде тільки зміцнення м'язів. А ще дідусь повісив йому баскетбольне кільце на гаражі і тепер онук частенько буває біля нього. І,звісно, як без загартування? Валерій Петрович навчив обох онуків плавати. Та це не просто купання, а спортивне плавання. Кожного ранку сідає з онуками на велосипеди і їде до річки. Неподалік дому, де живе дідусь, є річка, та вони тут не плавають, а ідуть за 8 км до місця купання. Такий маршрут добре підготує м'язи і вправи у воді піддаються краще. У Гліба у цьому виді спорту взагалі великий прогрес. В тому році навчився лежати на воді і плисти технічно правильно.




Вже освоїв три види плавання. Далі в планах дідуся навчити Гліба іншим технікам водного спорту. Та вже зараз 300 метрів долає вільно - пливе спокійно і технічно правильно. До сих пір щоранку ідуть на своє улюблене місце, та через прохолодну воду пливуть 100 - 150 метрів. Він ще дитина і загартування повинно бути розумним, без фанатизму. Аня має трохи інші результати у воді. В неї, як і в любої дівчинки, присутній страх в деяких водних вправах. Вона ще боїться робити видих у во-ді,та дідусь підходить до цього з розумінням і знає, що скоро це мине. Вони слухають його уважно і саме завдяки своїм старанням вже такі молодці. Цього року Гліб разом з мамою побував на Говерлі. Підіймалися двома групами. Син йшов перший за гідом і не відставав від нього ні на крок. Той дуже здивувався чудовій фізичній формі дитини і дозволив йому йти першому. Стомлені дорослі кричали мамі, щоб зупинила сина, бо вони не можуть йти з такою швидкістю. А мама пишалася, бо він був наймолодший у групі і перший підкорив гору, за що отримав привітання, захоплення і овації. А все завдяки заняттям спорту.

- В нас ще все життя попереду, тому спішити нікуди. Поступово будемо робити кроки у закалюванні, щоб не нашкодити здоров'ю. - каже Валерій Петрович.

Взимку онуки катаються на ковзанах, їздять на лижах і їх рухливий дід з ними частенько.

- Життя - це рух, і треба рухатися якомога більше. Тоді хвороби не страшні, адже організм сильний. В свої роки учитель фізкультури виглядає просто чудово і секрету тут ніякого нема - рухайтесь і займаєтесь собою. Лінь не повинна керувати людиною, і це єдиний шлях до успіху в будь якій справі,не тільки в спорті.

ПІДТРИМУЄ ЧОЛОВІКА В УСЬОМУ

І в цьому році відсвяткували одну поважну дату - 40 років спільного життя. Бути дружиною людини,яка віддана спорту, означає бути готовим до його відсутності вдома багато часу. Це і тренування, і поїздки на різні змагання. За свій 50-річний шлях учителя, він об'їздив безліч міст не тільки України, а і тодішнього Радянського Союзу. Єдине, де не був, це за кордоном. Та якось і не турбується з цього приводу. Можливо, і побуде ще в інших країнах, та зараз вільного часу на це невистачає - це тренування, заняття і так далі. А спокійно сидіти Валерій Петрович не любить. Навіть, коли збираються гості і святкують за столом, то він буде або співати, що дуже любить, або танцю-вати,адже сидіти просто так йому не цікаво. Дружина теж любить рух і залюбки сідає на велосипед і крутить педалі разом з родиною. В міру своїх можливостей займається корисною справою для організму. Любить плавання. І ось вболівальник з неї чудовий - вона намагатися не пропускати ніяких змагань. Чи то волейбол або футбол, де колись займались сини, вона на лаві глядачів. Та і зараз їздить з чоловіком на футбольні змагання. Адреналін під час перегляду пульсує, навіть якщо гра не та, яку очікував. Але все рівно корисно бути навіть глядачем, бо це теж свого роду рух.

Харчування для здорового способу життя теж грає велику роль, тому повинне бути збалансованим і корисним. Валерій Петрович вживає багато молочних продуктів, бо в них є все, що потрібно для здорового способу життя. До речі, ім'я йому дав тато і назвав сина на честь Валерія Чкалова.



Батько Валерія Петровича Тищенко Петро Єфимович з 1930 і по 1946 рік був військовим. Пройшов шлях від рядового солдата до майора. Мав два ордени Червоної зірки, два ордени Великої Вітчизняної війни. Отримав медаль за бойові заслуги і за перемогу у війні з Японією. І медаль за перемогу у війні з Німеччиною. А свій шлях військового завершив у Маньчжурії на посаді замісника командира авіаційного полку. Так сталось, що Валерій знайшов особову справу тата і все дізнався звідти. Тому і не дивно, що його назвали на честь відомого льотчика. Мамі Анні Іванівні дали звання Мати - героїня за те, що виховала 6 дітей. Всі діти дружні між собою і спілкуються. Єдина печаль, що однієї з двох сестер уже нема на цьому світі. Валерій Петрович завдячує батькам, що не жаліли його в дитинстві і навчили робити. Бо дитинство, це саме той вік, коли формується світогляд людини і прищеплюється любов до праці. І саме вміння трудитися дає тверде підґрунтя на все життя. А зараз він навчає дітей важливому - не боятися труднощів і працювати на результат, нехай з першого разу і не такий, який хотілося. Та саме завдяки цілеспрямованості фінал обов’язково буде з перемогою. Трохи часу, терпіння, сили волі й все буде добре.

Тож бажаємо справжньому прихильнику спорту ще багато перемог і нехай ваш особистий фінал буде ще ой, як далеко. В здоровому тілі здоровий і дух - міцного здоров’я на многіі літа!

Джерело: газета "Вісті Сосниччини" №36 (10113) від 4 вересня 2021, Наталія Матвієнко
Тищенко, учитель, спорт, Сосниця

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в:
 
 


Центр Комплект