
Сучасне життя неможливе без автомобіля. Участь автомобільного транспорту в ньому вже стала невід'ємною складовою. Важко уявити собі господарську діяльність та побут кожної людини без авто. Саме тому професія водія була і залишається однією з наймасовіших.

Коли на сільському святі звучать голоси цих трьох подруг-однокласниць, 73-річних Парасковії Луківни Таран, Ніни Іванівни та Ольги Тимофіївни Проценків, - публіка завмирає. Адже ці жінки своїм співом ніби проникають у саму душу, витягуючи назовні різноманітні почуття...

Лашуки — невелике село , в якому залишилось близько 10 жилих дворів. Тут спокійно й затишно. Нема міської метушні, зате відчувається близькість природи й чистота повітря. Але про реалії життя в цьому невеличкому шматочку земного раю знають лише ті, хто там мешкає.

29-летний черниговец Алексей Можаровский выпускник Национального транспортного университета рассказал для нашего сайта о том, каково это работать в чужих краях. Парень ведет свой ютуб-канал, где рассказывает о том, как живется в Финляндии и о нюансах своей работы. Уже 5 лет он ездит на заработки в другую страну вместе со своей девушкой, а также помогает трудоустроиться нашим землякам.

Профессия фониатра или фонологопеда-афазиолога достаточно редкая, и в Чернигове таких специалистов единицы. Жура Жанна Николаевна является именно таким незаменимым специалистом и выполняет функции фониатра, логопеда и афазиолога. О ней и об этой профессии мы и хотим рассказать нашим читателям.

В Однольковому людей на пальцях можна перерахувати: вісім чоловік залишилося. На центральній вулиці цього малесенького села Щурівського старостату - кілька хат і музей. Ніна Пархомчук родом з Однолькового. У Києві прожили 40 років. Чоловік працював водієм, вона - фельдшером-лаборантом.

«Стільки мені назначено од Бога», - каже найстарша жителька Заудайки Марія Івченко про свої сто років. 21 жовтня вона відзначає свій столітній ювілей. Дивлячись на цю милу й маленьку жінку, важко повірити, що вона пережила голод, Другу світову війну і за своїми тендітними плечима має сотню прожитих літ.

Святково прикрашена сцена будинку культури... Притемнена зала... Мерехтіння софітів. Музичні акорди сповіщають про початок дійства...«Добрий вечір, Варвинщино! Вас вітають озерянські «Чарівниці»! - лине в зал.

Іра настільки захоплена своїм новим європейським життям, що радісно розповідає і про враження, і про ті кроки, які довелося пройти, щоб таки навчатися в омріяному універститеті. - Та я в Сосницькій гімназії іноземну мову не вчила, можна сказати, - каже Іра.

Таких у відділенні соціальної допомоги територіальногоцентру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Варвинської селищної ради – 43. Це переважно жінки – прості, роботящі, терплячі, розуміючі і милосердні.