
Перебуваючи у Рождественському, познайомилися з Надією Василівною Черствою. У неї на російсько-українській війні троє членів родини. У перші дні вторгнення до лав ЗСУ приєднався зять Олег. Вони зараз з Катею у Львові проживають, бо Олег з тих країв. Навесні минулого року поставили рідних перед фактом, що підуть воювати і внуки. Один з них - рідний, а другий

Лариса Портна 38 років віддала роботі секретаря. Щоправда, більшість з них посада називалась по-іншому, але обов’язки залишались ті ж: зустріч громадян, які прийшли до голови на прийом, організація зібрання керівників структурних підрозділів не тільки таких, на різного роду наради та інше, враховуючи подання кави, чаю. Цікава була робота. Але якби була

Павло Пущенко – відомий у Чернігові громадський діяч, у минулому журналіст, а зараз – регіональний представник Інституту масової інформації в Чернігівській області. «Всеукраїнська організація ІМІ працює вже багато років. Головне її завдання – захист прав журналістів та свободи слова в Україні. Організація проводить багато різних кампаній, що стосуються моніторингу свободи слова

Село, що розкинулося на березі річки, оспіваної Олександром Довженком, завжди вражає, здебільшого приємним. Кожного разу, коли буваєш у Деснянському, відкриваєш для себе щось нове. І остання поїздка винятком не стала і випадково відкрила ще одну грань унікальності мальовничого села.

Незадовго до річниці із дня загибелі Якова, зустрілися із його мамою Наталією Олексіївною та дружиною Людмилою. Говорити про Яшу в минулому неймовірно важко. Адже хоч і бачили його у труні, і прощалися, свідомість не може сприймати страшну дійсність. Здається, він десь є, їхній синочок, коханий чоловік і тато, і ось-ось приїде, як і обіцяв.

Молодому Герою із Парафіївки Євгенію Бойченку було лише двадцять. Він по-справжньому ще й не пожив.
Все зруйнувала війна: і плани молодого воїна, і його життя та життя рідних, які невтішні у своєму горі. Вони й досі чекають дзвінка від свого Жені, що озветься веселим голосочком, заспокоїть, розрадить, ніби це не він воює і не за ним назирці ходить смерть.

Людмила Негода захопилася вишивкою ще в дитинстві. Бабусина хата була вся прикрашена розмаїттям вишитих картин, рушників, скатертин, подушок та інших ужиткових предметів. Змалечку дівчина милувалась витворами копіткої праці, поєднаної із силою народних традицій й фантазії майстрині. Вона була зачарована цим цілим й незбагненним світом, який

У 2020 році мама сильно захворіла. І щоб не підчепити коронавірус, перебралися в село. Ще рік пішов, щоб довести до ладу двір. Здебільшого в будні були в столиці. На вихідні приїздили і вирубували, косили зілля. Клаптик розчистимо. Їдемо додому і в Броварах у розпліднику купуємо якусь рослину чи дерево на те місце. І так, ділянка за ділянкою, усе прибрали і своїм засадили.

Костя Бурий, 28-річний юнак, живе в столиці, робить необхідну людям справу — привозить хліб. А відомим став як 13-річний хлопчик із села Гусавка на Менщині, який після смерті бабусі, а потім і батька, у 2009 році залишився сам. Самостійно порав господарство: корову, теля, птицю. Варив собі їсти, топив піч, прибирав у хаті, наводив лад у дворі та на городі. І ходив до

Валя Воробей приїхала навчатися у Дігтярівське професійно-технічне училище на майстра-плодоовочівника аж із Щорського району, тепер це Сновщина. Шлях від дому неблизький, та п'ятнадцятирічна сільська дівчина любила землю, із задоволенням працювала на ній і дуже раділа, коли грядки були щедрими на врожай. А ще Валя вміла гарно малювати