
Сто років життя нарахувала поки доля жительці м.Городня Марії Федорівні Радченко. Народилася жінка 1 серпня 1922 року в Івашківці. ЇЇ батько загинув у Другу світову під Ленінградом, а брат, який служив в авіації— під Москвою. З трьох сестер Марія залишилась у матері старшою.

«Люди в Носівці». Саме таку назву обрали для нещодавно створеної групи в мобільному додатку Viber її адміністратори, носівчани Алла Чайка та Артем Стоян, які одностайно вирішили, що в такий складний для всіх українців час важливо гуртуватися задля підтримки тих, хто цього потребує.

За день до загибелі єдиного сина Владислава Валентина Грищенко побачила біля двору величезну зграю птахів, що ходили під вікнами по траві і яких ніколи раніше не зустрічала. На наступний день, випадково глянувши у вікно, побачила, що поряд ходила всього одна дивна птаха. А наступного дня до двору прийшли військові і сказали, що її єдиний синочок загинув.

Сьогодні кожен і кожна роблять усе для Перемоги. Ось і дві подруги Світлани - Гирич і Губар - надихнулися прикладом коропських волонтерок, які готують гостинці для військових, і самі взялися куховарити. Готують переважно рибні консерви. Вишеньківські жінки зізнаються, що кулінарити заради Перемоги допомагає їм легше переживати ті емоції, котрі викликають у них воєнні події.

За плечима - два роки служби на Донбасі. Хрещений пекельними боями і за рідний Чернігів. Неодноразово поранений. І рани не лишень на тілі. Зранена і душа молодого бійця, у якій - величезне почуття патріотизму і прагнення захищати свою країну, її народ, найближчих серцю людей, рідний куточок. Ці слова про 29-річного Романа Пилипенка з Понорниці.

Волонтери... Значення цього давно знайомого усім нам слова люди повною мірою почали усвідомлювати ще з двох столичних майданів, коли приносили протестуючим їжу та одяг прямо на площу. Та й з окупацією Криму й Донбасу серед нас знайшлося багато щирих та щедрих серцем людей, бажаючих допомагати військовим

Ця сімейна пара з Ніжина, що на Чернігівщині, закохана у поліграфію вже майже два десятиліття. Це їх захоплення, робота, власний бізнес-проєкт, їхнє життя. Та від 25 лютого 2022 року Людмила та Микола Лисенки стали ще й кулінарами виробничих масштабів. Цей шлях від поліграфії до кулінарії тривав лише кілька днів

При нашій першій зустрічі Люда сказала одну важливу річ, яка усього лиш кількома словами вичерпно описала її життєву позицію: «я не боюся нікого з людей, тільки Бога. Багато тих, з ким звело мене життя, вважає, що я несповна розуму, бо маю сидіти вдома і «не вибиватися з натовпу». Але я знаю, що моє місце - на передовій. Захистити свій народ, чого б це не вартувало, - мій обов’язок. Я - єдиний захисник моєї родини, тому що, хто, як не я?»

З 24 лютого життя Тетяниної родини змінилося кардинально. Ще напередодні звечора вони будували плани, її старший 8-річний син Сергійко доучував назавтра уроки, а двоє менших, дошкільнята 6-річний Дмитрик та 3-річний Ваня, як зазвичай збиралися йти у садочок. Але почалася війна. Російські літаки почали бомбардування українських міст, містечок та сіл, зокрема й мирний Харків.

Учасник міжнародних конкурсів та фестивалів, лауреат премії ім. Григорія Верьовки та літературно-мистецької премії ім. Дмитра Луценка, народний аматорський фольклорний колектив Сосницького будинку культури «Криниці» існує 41 рік. За роки на сцені колектив отримав безліч грамот і нагород. Найціннішим надбанням є збирання