Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Вікторія Семенець — жінка, яка вміє розмовляти з всесвітом

Вікторія Семенець — жінка, яка вміє розмовляти з всесвітом

 

ФОТОГРАФИ ЗАВЖДИ В ТРЕНДІ, ЗАВЖДИ В МОДІ, БО ВОНИ - ЧАСТИ­НА НАШОГО ЖИТТЯ І БУРХЛИВОГО СЬОГОДЕННЯ. З ПОЯВОЮ ІНТЕРНЕТУ ТА ВСЕ НОВИХ Й НОВИХ, БІЛЬШ УДО­СКОНАЛЕНИХ ГАДЖЕТІВ, З'ЯВИЛИСЯ ЩОДЕННІ СЕЛФІ, ЯКИМИ МАЙОРЯТЬ СОЦМЕРЕЖІ. МАЮЧИ НАВІТЬ ПРИМІ­ТИВНИЙ НЕДОРОГИЙ ТЕЛЕФОН, ЛЮ­ДИНА НАМАГАЄТЬСЯ ЗУПИНИТИ І УВІ­КОВІЧИТИ ПОДІЮ, КАРТИНУ ПРИРОДИ ЧИ САМОГО СЕБЕ. У КОГОСЬ ЦЕ ВИХО­ДИТЬ ЦІКАВО, У КОГОСЬ - БАНАЛЬНО І БЕЗ РОДЗИНКИ. ЯК ДЛЯ ДРУЗІВ ТА ВЛАСНОГО АРХІВУ - ЗГОДИТЬСЯ...
ЛЮДСТВО ДАВНО ВПЕВНИЛОСЯ, ЩО ФОТОГРАФІЯ - МИСТЕЦТВО, І СТАТИ СПРАВЖНІМ МАЙСТРОМ, ХУДОЖНИ­КОМ В ЦІЙ СФЕРІ ДАНО НЕ ВСІМ.
ФОТОМИСТЕЦТВО - ЦЕ МИСТЕЦТВО ОДНІЄЇ МИТІ. НЕ КОЖЕН ЗДАТЕН ПОКА­ЗАТИ В ЦІЙ МИТІ ЦІЛИЙ СВІТ. НА ПЛА­НЕТІ ЗЕМЛЯ ЩОДНЯ СТВОРЮЮТЬСЯ МІЛЬЯРДИ СВІТЛИН, ПРОТЕ, В СВОЇЙ БІЛЬШОСТІ ВОНИ НЕ ЗАЧІПЛЯЮТЬ НАС, НИМИ НЕ НАСОЛОДЖУЄШСЯ, ЇХ НАВІТЬ НЕ ХОЧЕТЬСЯ ПЕРЕДИВИТИ­СЯ ЩЕ РАЗ І ЩЕ РАЗ...




З фотографіями Вікторії Семенець все навпаки - побачивши їх, здивувавшись, на­солодившись, повертаєшся до них знову і знову. Вони відгукуються в твоїй душі, тобі здається, що вони - твої, про те, що бачив ти, про те, що ти любиш.
Вікторія народилася, виросла і живе в містечку Ічня нашого Прилуцького району. Після закінчення школи вступила до Черні­гівського юридичного технікуму, закінчила його, отримала диплом бухгалтера-фінан- систа. Працює за спеціальністю. Професія бухгалтера, як на мене, потребує раціональ­ності, математичної точності, і романтичнос­ті в ній мало. Мабуть, героїні матеріалу при­таманна ця раціональність, і в цьому немає нічого поганого. А коли вже справа стосу­ється головного хобі її життя - фотографії, то на перший план виходять романтичність Вікторії, її художній смак, вміння мислити об­разами і бачити те, що не бачимо інколи ми, бо все кудись біжимо, все метушимося... До речі, вона дуже гарно малює, і ці здібності, мабуть, теж стали їй в нагоді при занятті фотографією.

Років з п'ять тому вона побачила у Фейсбуці світлини свого друга з Естонії - на них були старовинні замки, вузькі вулички, при­балтійська природа. І вона загорілася: у нас, на Чернігівщині і взагалі в Україні, стільки красивих місць, я повинна їх зняти і подару­вати іншим!

Вона пройшла декілька майстер-класів по Інтернету, переглянула багато відео для починаючих фотографів. Поки готувалася до дебюту, відчувала, вірила, що в неї все вийде! Стала викладати свої світлини на власній сторінці, і їх відразу помітили, і у неї з'явилося багато прихильників її творчості. У неї звичайний дорожній «СANON», але він її повністю влаштовує. За ці роки вона бага­то чому вже навчилася, продовжує вчитися і зараз, а люди захоплюються її роботами.

Працює Вікторія в класичних жанрах пор­трету, пейзажу, натюрморту, абстракції. Їй сподобалось зберігати в такий спосіб красу і швидкоплинність життя, а воно складається з людей та явищ, природи. Фотографія ви­хоплює одну-єдину мить людського життя і залишає її на глянцевому папері чи на екра­ні комп'ютера назавжди. Так, Вікторія бачить весь цей світ “в кадрі”, але фотографування для неї - це не механічне натискання на кно­пку. Сьогодні ми хочемо більше, ніж просто картинку, просто зображення. Ми хочемо сенсів, відкриттів, подиву, повштовху для роздумів, і майстер це добре розуміє.
Через свої світлини вона розмовляє з рід­ною землею і небом, а через створені обра­зи вона розмовляє з усіма нами. В кожній світлині є якась думка, якесь ствердження, і кожний “читає” в світлині щось своє. Їх вже - тисячі, цих фото.
Вона виробила свій неповторний автор­ський стиль, бо фотографувати для неї не професія, а покликання. Це - творчість, на­солода і щастя, спосіб самовираження. Вона знає ціну миті і вічності. Її власна пам'ять повниться не стільки стоп-кадрами, скільки образами, знятими і ще не знятими обличчя­ми, дахами будинків, стеблинами кукурудзи, човнами біля річки, ягодами і деревами.

На її фото - життя реальне і просторо­ве. Дивлячись на них, відчуваєш уповні всі кольори планети і навіть її запахи. Вона вміє впіймати в об'єктив захід сонця і шепіт яблунь, сонячність соняха і старий буди­нок на улюбленій вулиці свого дитинства, печаль руж на тлі заплаканого вікна, сум­ні пожовклі осінні українські поля, туман, схожий на молоко. Наш реальний простір в цих кольорових світлинах завжди неочікуваний для нас - бо майстриня вміє побачити набагато більше, ніж ми, і ненав'язливо закцентувати на цьому головному нашу увагу. Ось маленький самотній осінній листочок на лавці, одинокий пес під дощем, ліхтарі, як вартові міста, ось довершена краса ле­бедя, а ось польова дорога, що веде просто на небо.














Фото - не просто знімок, воно - двері. У минуле. У теперішнє. І навіть - у майбутнє. І у власну душу. Завдяки таланту і майстер- ністі Вікторії, всі її світлини чарівні, не схожі на інші, і в цьому їх магія і краса. Здається, що, дивлячись на них, чуєш шепіт зірок і ди­хання Всесвіту...

Більш за все вона любить знімати пейзажі рідної землі, хоч на її світлинах є і люди, і міста. Знімає вона і милих тваринок - свого собаку Філа, димчатих кішок, равликів.

На тих фото, які вона робить в місті, їй завжди не вистачає неба, простору, гово­рить - гарно знімати за містом, за селом, в полі або в лісі. При цьому, небо на кожній її світлині - різне, воно двічі не повторюєть­ся. Воно різне - світле, насуплене, вагітне дощем, світанкове, прозоре і неосяжне, як море. Вікторія мріє “вполювати” грозу, небо з блискавкою і подарувати цей гнів небес нам.

Вона знімала Чернігів, Ніжин, свою рідну Ічню, Качанівку і Густиню, намагаючись пе­редати дух і настрій цих дивовижних місць. А також - Прилуки. Вона любить наше місто, його собори і церкви, його сквери і вулиці, і цю любов відчуваєш у її чудових авторських роботах.

Є у неї цікаві інсталяції - на фото декілька предметів, які об'єднані однією темою. Оку­ляри, горнятко гарячої кави, теплий шалик, книга. Це - осінь, це тиша, затишиний дім. Вона любить читати, любить поезію, осо­бливо - Ліну Костенко.
Кожного дня, як і всі ми, дивиться нови­ни, переглядає блоги відомих аналітиків, бо переживає за Україну. Розповідала мені про березневі події, які відбувалися на око­лицях Ічні і в приміських селах, які опинили­ся під окупацією. І як люди зраділи, коли в містечко зайшли наші танки, що визволили Ічнянщину від ворога. Як усі раділи і плака­ли від щастя. І як вони з сестрою Наталею та друзями раділи за азовців, яких вдалося повернути з полону додому.

У неї дуже багато світлин, присвячених Україні, з її символами та архетипами. На них соняхи і калина, жовто-блакитні стяги і діти у вишиванках, пшеничні поля і золотаві куполи наших храмів, висота та блакить рід­ного українського неба - вона складає з них тематичні патріотичні композиції. Ці фото, як і всі інші, є зізнанням в любові рідній країни, своєрідним документом життя, хронікою на­шого часу. Вони вчать нас любити життя, любити те місце, в якому живемо, цінувати кожну мить і вірити, що все найкраще — по­переду.

Фотосвіт Вікторії Семенець - близький і зрозумілий серцю. Він - не гламурний, не обсипаний фальшивою позолотою, не при­крашений недоречними рюшами, не зала­кований солодкими штрихами. Він такий, який є, - природний, щирий, чесний. Тихий, задумливий, лагідний. Він поетичний і обра­зний. А ще - він незвичайний, неочікуваний, цікавий, бо ця проста і скромна молода жін­ка вміє розмовляти зі Всесвітом.



Джерело: "Прилуччина + Прилучаночка" від 03.11.2022, Лілія ЧЕРНЕНКО, сюжет телеканал "Прилуки"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Семенець

Добавить в: