
Мар’яні Бабій із Липового на початку літа виповнилося всього 12 років. Восени вона почне навчання у 7-му класі місцевої школи. Якщо брати по роках, то ще зовсім дитина. У такому віці, діти, здебільшого, ще безтурботні. Сучасні «зависають» біля комп’ютерів, знаходячи собі там розваги. У дечому вже допомагають батькам, особливо в селі.

Микола Гірянський із Дорогинки на позивний «Паска» навічно залишиться в історії рідного села, Ічнянщини та України. У серпні йому мало би бути 41 рік, але назавжди залишилося 40. Життя чоловіка обірвалось 13 червня під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута. Його не дочекалися мати, брат із сестрою, дружина та восьмирічна донька. Миколина

Про своє захоплення рибалккою, яке родом аж із дитинства, розповів Вадим Анатолійович Махинько з Деснянського. - Я кілька років усе ніяк не міг упіймати білизну. Хитра вона дуже. Навіть кілька разів і чіплялася за гачок, але все ж умудрялася тікати. Позаторік уже навіть руками трогав. Але втекла. Тож і додала мені азарту: була мрія її упіймати. І це мені нарешті вдалося. Цьогоріч уже кілька рибин впіймав: була і півтора

У країнах Європи понад 5 млн українців зареєстровані в статусі тимчасового захисту або в аналогічних національних системах захисту. Такі дані озвучили в Управлінні Верховного комісара ООН у справах біженців. Загалом можна припустити, що кількість тих, хто залишив Україну через війну, постійно коливається: хтось повертається, хтось, навпаки - виїжджає.

У Деснянському водиться тільки один- єдиний на все село коник. Звуть його Малиш. Він - не тільки перший помічник у господарстві та на городі. Щоранку ним господар їздить по селу збирати молоко. А як треба, то Малиш і послуги таксі надає, а коли приїздять у село туристи, то і катає гостей мальовничими місцями. Тримає коника вже п'ятнадцять років подружжя

11 червня Ольга Петрівна Піддубна із Шабалинова святкувала своє сторіччя. Що і казати - поважний ювілей. Не кожній людині Бог відмірює життя, довжиною у століття, а ось Ольгу Петрівну щедро нагородив довгими роками. Ось тільки були вони не медом посолоджені, а все більше з гіркотою полину. Часи такі були, коли мало хто жив добре

Якщо хочеш в житті чогось досягнути, то мусиш розраховувати тільки на себе. Ніколи не знецінюй себе, свій труд. Не став гроші вище людяності. І однієї віри недостатньо, щоб досягти мети». Так говорить Марія Якимичева, що вже 6 років живе в Фінляндії. Зараз жінка готує вишукані страви в одному з кафе відомої фінської компанії.

У червні на українськиї обійстях масово зацвітають троянди - від мініатюрних до в’юнких, що сягають будівель, та ще й різного кольору - від темної бордових до вишуканих, ніби з краплинами роси. І тільки байдужі не помічають такої неперевершеної краси.

За зустріччю з цією жінкою ми не згледілися, як пройшло кілька годин. Розмова почалася сама по собі, перебираючи кожну віху життя і зачіпаючи стільки тем, що в один матеріал і не вкласти. І в кожній такій темі наша співрозмовниця - і самобутня яскрава жінка, одна на тисячі, і уособлення мільйонів жінок одночасно.

Я з тих, хто у пріоритет ставить те, що подобається, - розповідає мати трьох маленьких дітей Світлана Шинкаренко з Прилук. - Для улюбленої справи знаходитиму час і можливості. Може, не так багато приділю уваги куховарству, приготую якийсь примітивний супчик, але своє хобі не залишу. Можу ввечері вкласти дітей спати, а сама піти, сісти під лампу і вишивати