Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » 70-річний Юрій Маслєнніков розповів, як розбирав завали у Чернігові під обстрілами і врятував людину

70-річний Юрій Маслєнніков розповів, як розбирав завали у Чернігові під обстрілами і врятував людину

 

Юрію Маслєннікову цього року виповнилося ювілейних 70. Втім, він і зараз активно працює, допомагає Збройним Силам України. А під час героїчної оборони Чернігова від російських загарбників багато українських бійців з великою повагою і вдячністю відгукувалися про «Сивого» (це позивний Юрія Веніаміновича), котрий безстрашно, щодня, взагалі без вихідних, зранку й до пізнього вечора, під шаленими обстрілами облаштовував на крані-маніпуляторі фортифікаційні споруди – по всьому місту, а також – у Чернігівському районі. А розгрібаючи завали біля 21 школи, він врятував людину…



Виявилося, що «Сивий» – це найкращий друг та названий брат Володимира Гльовкого («Мисливця»), героя нашої книжки «Чернігів у вогні. Зметем орду, відправимо до пекла!», котрий боронив Чернігів у складі легендарної групи відчайдухів «Кліщі».

Тож саме Володимир, на наше прохання, й привів добродія Юрія Маслєннікова до редакції обласної газети «Чернігівщина».

«Це – дуже скромна людина, – пояснив «Мисливець». – Однак саме він – справжній патріот України. Напрочуд чуйний, щедрий, душевний, безкорисливий. Це – саме та людина, з якою я, не вагаючись, пішов би в розвідку».

Власне, це – перше інтерв’ю «Сивого» в його житті.

– Пане Юрію, Ваш позивний – добре відомий як друге ім’я звитяжної людини, яка вже дуже багато зробила для допомоги Збройним Силам України та рідному Чернігову. Але знайшли ми Вас виключно завдяки Володимиру...

– Знаєте, пане Сергію, моя справа – сумлінно виконувати свою роботу, адже це – мій внесок у нашу Перемогу. Я ж – звичайний роботяга, зовсім не публічний чоловік. Щодо інтерв’ю – мене Володя вмовив. Ми з ним знайомі вже понад 30 років, увесь час дружимо родинами. Вважаємо один одного братами.

– Цікаво, що Ви народилися в Грузії.

– Просто моя мама, Віра Степанівна, тоді працювала там на збиранні врожаю. А взагалі вона – тутешня, родом – із села Оболоння Коропського району. Мама воювала разом із Ковпаком у партизанах. Потрапила в полон до німців, вижила в нацистському концтаборі. Потім ми мешкали в Грузії, на Донбасі, в Криму… Однак матусі хотілося повернутися на Придесення. Тому ми й оселилися в Чернігові. Мама працювала на чернігівському підприємстві «Хімволокно». Я закінчив будівельне ПТУ № 4 в Чернігові. Два роки служив в армії. А далі – закінчив ПТУ № 13 у Ніжині, вивчився на екскаваторника та механізатора. Відтоді працював у Чернігові кранівником.

– Знаю, самовіддано трудилися в Чорнобилі…

– Так, у 1986-му. Ліквідатор аварії на ЧАЕС другої категорії.

– Пам’ятаєте, Ваш перший день повномасштабної війни?

– Звісно. Зранку почалися обстріли. Я прийшов на роботу і сказав, що трудитимуся, скільки буде треба, і робитиму все, що потрібно. Відтоді так і було. Фортифікаційні споруди облаштовували по всьому місту і на підступах до нього, тому роботи вистачало: на Масанах, на Валу, на П’яти кутах, біля районної лікарні та Красного мосту… Тож трудився на всіх блокпостах. Клав скрізь бетонні плити, допомагав облаштовувати людям укриття. Пам’ятаю, встановив і зенітку. А потім мені розповіли, що ця зенітка збила кацапський літак!

– Так, знаю про цей випадок, мені бійці розповідали, говорили, що це «Сивий» зенітку встановив. Бачите, пам’ятають!


– І це приємно… – посміхається. – Працював у Новоселівці, Количівці, Киїнці, Старому Білоусі… Без вихідних. Спав лише годин по шість на добу… І зовсім не вважаю це подвигом – просто виконував свою роботу. Адже зараз – або ти сам воюєш, або допомагаєш ЗСУ. Тільки так! Для нас, свідомих та патріотичних українців, це – аксіома.

– Безперечно.


– А в Товстолісі я зустрів «Мисливця» – Володя саме виконував бойове завдання. Звісно, був дуже радий побачити брата! Адже це – війна, Чернігів був оточений скаженою ворожою ордою. Не знали, що завтра станеться…

Забирав із колегою екскаватор та машину біля ЗАЗу під час шалених обстрілів. А коли рашисти розбили ТЕЦ на Жавинці, я там допомагав, щоб відновити подачу гарячої води. Кацапи по нас почали гатити з артилерії. Десь снарядів чотири прилетіли. Накрило сильно! Мене всього сажею обсипало, оглушило. Відтоді недочуваю…



Юрій Маслєнніков за роботою

– Біля школи № 21, на Подусівці, Ви врятували чоловіка.


– Її тоді кацапи розбомбили. Люди опинилися під завалами. Тому мене попросили там допомогти. Я попрацював – і справді, один чоловік виявився живим. Йому ноги придавило, але уколи зробили, і він вижив! А двоє людей загинули, витягли їхні тіла…

Знаєте, я під час блокади Чернігова і обстрілів усього набачився. Проте мене вразили оті варварські бомбардування наших шкіл. Це – жахливо!!! Чоловіки не повинні плакати, але у мене сльози мимоволі котилися по щоках, коли це сталося. Тому я всіх отих рашистів люто ненавиджу, бо це – взагалі не люди, а виродки! І вони мають неодмінно отримати своє – домовини та пекло! Ось таке моє гасло для цих паскуд…

– Смерть клятим окупантам!


– Пам’ятаю, як трудився біля технологічного університету, а кацапські літаки низько закружляли та погрозливо загуділи… Всі пострибали в окопи, і мене затягнули з собою. Хоч я не відчував страху, хотілося швидше виконати свою роботу. Страх по-справжньому виникає тоді, коли тебе зачепить…

Біля «Дружби» тероборона видала мені бронежилет та американський карабін «Сайгак» із патронами. А десь через два місяці, коли вже в Чернігові стало відносно спокійно, я зброю на вимогу здав.

Коли рашисти звідси накивали п’ятами, допомагав ставити котеджі в Новоселівці. А ще трудився на лижній базі поблизу фабрики «Сіверянка».

– А де під час російського наступу на Чернігів була Ваша дружина?

– Звісно, вдома. Дружина Катя, Катерина Юріївна, й зараз тут, в усьому підтримує мене! Коли в оточеному Чернігові до нас заїжджали наші чудові друзі – «Мисливець» та «Танкіст» (Дмитро Балабуха), вона із задоволенням пригощала бійців. Катя – взагалі дуже старанна та гостинна господиня!

– Знаю, Ви тепер ще й їздите з волонтерами.


– Люда, волонтерка, возить продукти ЗСУ та людям похилого віку – те, що їй замовляють. То я там труджуся водієм. Тобто роблю, що можу.

– А як Ви познайомилися з «Мисливцем»?


– На полюванні. У нас же є спільне хобі – полювання та риболовля. Так і дружимо. Якось я стомився – закульгав на полюванні. Я ж – чорнобилець, іноді трапляється, що суглоби буквально відмовляються слухатися, отак не можу йти раптом і все. А це ж – зима, потрібно рухатися. То Володя ніс мене на собі додому. А в мене вага – нівроку! Однак він впорався. Втім, я теж його раз тягнув на собі. Ось така у нас дружба та взаємодопомога, братерство! Ми своїх не кидаємо.

Й моя Катя та його дружина Ірина – чудові подруги! Ми за першої-ліпшої нагоди їздимо вчотирьох на риболовлю. А коли ми з Володею зайняті, вони й самі, удвох, їздять рибалити.

– А на яку дичину Ви зазвичай полюєте?

– На качок та зайців… Для нас – це, передусім, чудовий відпочинок на природі. А ще ми всі, вчотирьох, – завзяті грибники! Також я люблю читати, спілкуватися з друзями. Звичайно, і на власному городі працюю.

– Розкажіть ще про своїх близьких.


– Донька – менеджерка, а онучка вчиться на дизайнерку, їй – 19 років. Це – наша надія. Хочеться, щоб її доля склалася щасливо!

– Коли, на Вашу думку, закінчиться війна?

– Хотілося б, щоб це сталося якомога швидше. Відверто кажучи, я так скажу: якби наші західні партнери не вагалися, не зволікали стільки часу, а одразу б дали нам усе, що ми тут просимо, своєчасно, в потрібній кількості, – далекобійні ракети, сучасні літаки, потужні танки, гармати, боєприпаси… – то війна б закінчилася нашою Перемогою ще в квітні-травні 2022 року. Я в цьому переконаний!

Бо наші захисники України – це справжні герої. Ми маємо геніального Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного; маємо видатних і досвідчених полководців, – таких, як Герої України Сергій Наєв, Віктор Ніколюк, Дмитро Красильников, Леонід Хода… Наші бійці щодня ризикують своїм життям і здійснюють подвиги, рятуючи увесь світ від навіженої російської «чуми».

Втім, насамперед маємо сподіватися лише на себе. Кожен українець повинен усвідомити, що наша жадана Перемога залежить і від нього, від його бажання захищати незалежну Батьківщину та самовіддано працювати для України, постійно допомагати ЗСУ. Зараз між нами не повинно бути жодних безглуздих чвар, інтриг та конфліктів. Армія і народ мають бути єдиними та згуртованими, тоді ніякий ворог ніколи не здолає нас!

Джерело: газета "Чернігівщина", спілкувався Сергій Дзюба

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Маслєнніков, волонтер

Добавить в: