
На охайному подвір’ї з добротним будинком у Бурівці нас зустрічають його найменші мешканці – Аліса і Василько. Першою була думка: братик із сестричкою. Виявилось – ні, Аліса доводиться племінницею своєму маленькому дядьку і товаришу по шкільній парті та дитячим іграм.

Наталія Симорот з Ольшани почала розводити троянди якихось три роки тому. Царицю квітів вирощує сама - прищепивши до шипшини. Таким способом виростила не одну сотню кущів. Є у Наталії Симорот мініатюрні, бордюрні, паркові, плетисті троянди. Кущі почала пропонувати односельцям, щоб і у них вдома росла така краса. Каже, як тільки в Ольшані люди почули, що вона роздає квіти - розмели десятками за день.

Одним з найпопулярніших на сьогодні трендів у світі є апсайклінг — творче перевтілення відходів у побутові вироби, одяг, аксесуари, меблі. У будівництві все більше застосування знаходять старі морські контейнери, дахи зданих на брухт автомобілів, крила літаків, непотрібні віконні рами і навіть пакети з-під молока. Круті речі виходять буквально з нічого, а

Раїса Анатоліївна Олешко з Переволочної (старостинський округ Сухополов’янської об’єднаної територіальної громади) - солдатська мама. Їх вже кілька у селі, і всі переволочнянські козаки воюють нині в найгарячіших точках війни.
Пані Раїса - красива і така ще молода! Але вже встигла виростити трьох дітей - доньку Альону (їй 27 років) та двох синів Олега (йому 24 рокі) та Євгена - найстаршого, якому 34.

У її фотохудожньому світі кожна деталь особлива: будь це комашка чи дівчаче платтячко, розвіяне вітром. А фотографія для цієї дівчини - це не просто кадр, це миттєвість, пам'ять, яку хочеться зберегти назавжди. Анастасія Сімак із Коропа - фотографиня з п'ятирічним стажем. Проте її любов до фото народилася дуже-дуже давно, ще в дитинстві.

І її мрія стала реальністю. Попри те, що її робота - двадцять чотири години на добу і сім днів на тиждень, вона не шкодує, що свого часу професійне життя пов'язала із медициною. Знайомтеся. Ця привітна і чарівна жінка у білому халаті - завідуюча Крисківським ФАПом Лідія Григорівна Кузьменко, котра сільській медицині віддала вже тридцять шість років свого професійного життя.

Молочниця сама заходить на спеціальний столик, який зробив господар, і з якого легко її подоїти.
«Аби здоровилось, а роботи ми не боїмося», - каже Валентина Зайченко. А її донька Люба, яка із Макошиного приїхала провідати батьків та допомогти, додає: «Батькам завжди потрібен був будинок,

Село Філонівка простягається вздовж траси на Короп.Тут давно нема ніяких соціальних установ, хоч колись була чотирирічна школа, клуб. Нині нема навіть магазину. Два рази на тиждень проїздом заїжджає менський підприємець з різним товаром. Заїжджає і пошта.

Маленька, ніби дівчинка-підліток, метка Оля хвацько орудує знаряддями праці, миючи, прибираючи, розчищаючи й прополюючи міські під’їзди й прилеглу до них територію. Вже п’ять років вона трудиться комунальним працівником в Городнянській ЖЕД. Колеги й жителі двоповерхівок її так і звуть: Оля Мала. Якось довелось бачити, як літня жінка у дворі

У Варвинській лікарні працює молода талановита лікарка. Не було б нам такого щастя, коли б не …війна. У цьому, з прямотою і чесністю лікаря, призналася моя співрозмовниця – 25-річна лікарка-отоларинголог (звичніше кожному – лор) Олександра Андрущенко, котра вже рік працює у Варвинській лікарні.