Новини

Людям про людей 

  • Любов Миколаївна Дика з Риботина в історію місцевого сіль­госппідприємства ввій­шла як перша та єдина жінка-трактористка. Професію тракториста-механізатора опану­вала вже у зрілому віці, коли мала двох доньок, а третю носила під сер­цем. Роботі на тракторі віддала сім з половиною років.
  • Тремтячими руками жінка дістає із папки купу паперів. Дуже бережно передивляється кожен. “Це – його УБД. Ось свідоцтво про народження, бачите, українець. А це – висновок суду. Тут написано, що він загинув, як військовослужбовець, захищаючи Україну “, – показує мені. А я дивлюся на чорний блокнот з яскравими кульбабами, куди ця згорьована жінка записує
  • Кажуть, що таке прізвище у Мені має лише одна родина. Прізвище сюди на початку 90-х з Дніпропетровщини привіз Віктор Яблоновський, коли залишився тут, бо полюбив і одружився на менянці Маргариті. Невдовзі у них один за одним з’явилися три синочки: Ігор, Костя та Максим. Ця історія - в пам’ять про найстаршого сина, Ігоря. Яблуня - таким було його бойове
  • Росла без батька: він на війні, у Другій світовій, загинув. Мені тоді й пів року не було. Мати пра­цювала різноробочою. Тяжко захворіла. Цілий рік лікувалася у Парафіївській лікарні - виявили затемнення легень, - про дитячі та молоді роки згадує Віра Олексіївна. - А вдома - старенька бабуся та дідусь, який був без ноги - втратив на фінській війні.
  • На могилі старшого солда­та Василя Тимченка, який загинув 10 вересня цьогоріч, завжди свіжі квіти. Їх при­носять рідні та друзі заги­блого Героя. Рідним дуже не вистачає чоловіка та батька, а батькам - сина. Два з половиною місяця тому війна перекроїла життя роди­ни Тимченків і змусила вчитися жити без нього - сина, брата, чоловіка і батька.
  • Ольга Федорівна у 4 рочки залишилася без батька. Це було у далекому 1941 році, коли розпочалася Друга Світова війна і його забрали на фронт. Йдучи на війну, батько тоді по військовому наказав дружині всіляко берегти доньку і завжди, куди б вона не йшла, бра­ти Олю з собою, а коли прийде час йти дівчинці до школи, обов'язково щоб пішла навча­тись. З війни
  • (26 грудня 2023 18:19) Курс, прокладений долею
    Наступного року борзнянцю Федору Грузіну, уродженцю Миколаївщини, має виповнитися 90 років. Та за свій довгий вік, сповнений випробу­вань і здобутків, втрат і радісних моментів, він не розгубив ані почуття гумору, ні цінності родинних стосунків, ані ніжності до найдорожчих. Здава­лося, під час нашої розмови у ньому прокидав­ся той юнак, якому знову
  • Кажуть, що життя є найкращим режисе­ром. Якщо так, то про нинішніх жителів Білорічиці Сухополов’янської сільської ради Прилуцького району Анатолія Гарбіча та його дружину Марину воно зніма­ло фільм жахів. «Ми бачили пекло на землі і нам по­щастило вижити й звідти вибратись», - розповідає Анатолій Іванович. Так він каже про Маріуполь - місто, у якому його
  • Тут навіть по центральній асфальтованій дорозі нема жодної жилої хатини, лише трохи віддалено можна побачити корівок або собак і здогадатися, що там хтось проживає. За такими прикметами - пасеться корівка, а серед дороги у величезній ка­люжі купаються качки - рушаю дорогою, покритою листям, ніби там ніхто не ходить і не їздить.
  • Іван Кузюра завжди все прораховує і планує. Його життя дуже цікаве, але швидкоплинне. За свої 30 з лишком Іван Вікторович стільки всього встиг, що не кожна людина за все своє життя стільки спробує, а то й взагалі для бага­тьох такий плин часу непосильний.
Сторінка: 1  ...  72 73 74 75 76  ...  900     попередня | наступна