Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Наталія Бруслевська поєднала мрію з... потребами держави

Наталія Бруслевська поєднала мрію з... потребами держави

 

Наталія Бруслевська - вчорашня випускниця Черешенського ліцею, а тепер курсантка-першокурсниця Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У майбутньому - військовий психолог. Ця спеціальність наразі дуже затребувана в Україні. А ще це мрія дівчини - стати психологом і допомагати людям. У дитинстві вона хотіла стала співачкою. Потім — ветеринаром. Згодом передумала і бажала бути лікарем. А ближче до закінчення школи вирішила піти у психологи. Врешті, вступила у військовий вуз на військового психолога.



На знімку - Наталія Бруслевська з подругою і братом Сашею


Поєднала мрію з... потребами держави

Дівчина в однострої. Як часто ми зараз бачимо жінок, які вдягли військову форму і проміняли своє цивільне життя на нелегкі військо­ві будні. Часи змінилися і наші жінки спростовують стереотипи, що військова справа - то чолові­че, а жіноче - то дім, кухня, діти і збереження родинного вогнища. Сьогодні, коли триває війна з російським агресором, збере­ження своєї родини, то спільне - і чоловіків, і жінок. Але як би там не було, але у військових вузах - переважно хлопці. Хоча, є ви­нятки. Приміром, на факультеті психології Військового інституту Київського національного універ­ситету ім. Тараса Шевченка біль­шість - дівчата. А серед них і наша землячка Наталія Бруслевська з Городища.

Цьогоріч вона стала кур­санткою цього престижного вишу. Що спонукало дівчину обрати військову професію, відмовитися від цікавого студентського життя і піти у вуз, де ти не вільний у своїх діях - куди піти і чим зайнятися, де є підйоми і відбої, де є стройова підготовка, посилена фізична муштра, де є командир, якого треба слухатися... Як же Наталії у військовому вузі, чи не шкодує про свій вибір?

Перетелефонувала мені пізненько ввечері, бо день запо­внений за розкладом, винайти вільний час неможливо. Зрозу­міло, це ж вуз військовий.

- Пробачте, що вчора не пере­дзвонила, бо через тривогу відбій у нас був о дев'ятій вечора. Дове­лося спати лягати, - каже.

- Нечасто дівчата йдуть на­вчатися у військовий вуз, що тебе спонукало обрати саме цей навчальний заклад?
- Я також про військовий ні­коли не думала. Це у мене брат такий, що весь час хотів стати військовим. Мама каже йому: «Йди на лікаря». А він каже: «А я хочу бути військовим». Я ж була не така постійна у своїх вподо­баннях. Пам'ятаю, малою хотіла стати співачкою, потім - ветери­наром, а згодом - лікаркою, якою, не знаю. А у старших класах потрапила мені на очі книга з психології. Думаю, почитаю з ін­тересу. І мене це захопило. Дуже цікава спеціальність. Вирішила -
треба йти на психолога. Але сьогодні, у час війни, Україна дуже потребує саме військо­вих психологів, їх не вистачає.

Оскільки хлопці повертатимуть­ся з полону, з фронту, їм важко буде адаптуватися до життя. У багатьох зруйнована психіка, бо не кожен може витримати те, що доводиться переживати. Вій­ськові психологи також працюють і з родинами військових, вчать як спілкуватися, як допомогти рідній людині, яка повернулася з війни, пережити психологічну травму від війни. А тому вирішила поєд­нати свою мрію стати психологом із сьогоднішніми реаліями, аби бути максимально корисною у цей складний час.

По стопах брата

Наталія - випускниця Черешенського ліцею. А проживала у Городищі. Перші чотири класи закінчувала в Оболонській школі, а тоді старшого брата Володю переводили у Черешеньки і Наталію заодно. Розумниця, відмінниця. В атестаті всі відмінні оцінки, тільки з одного предмету не дотягнула: з фізкультури мала 9 балів. Напевне, багато хто був здивований, коли Наталія вирі­шила вступати до військового. А дехто нічого неочікуваного у тому не бачив. Адже старший брат ді­вчини - військовий. У 2017 році, після закінчення ліцею, Володи­мир Бруслевський вступив до Київського військового інституту телекомунікацій та інформатиза­ції. У березні 2022 року курсанти достроково завершили навчання і стали на захист Вітчизни. Обо­роняли Київ. А потім юні офіцери стали командирами бойових підрозділів. Володимира Брус- левського направили у десантно-штурмові війська. По його стопах пішла і сестра.

- Спочатку Володя казав мені, що для чого мені військовий вуз, бо я думала вступати туди, де він вчився. Каже, будь вже пси­хологом. А потім, коли пережи­вала, вступлю чи не вступлю до Військового інституту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, то підтриму­вав. Тепер каже, молодець. І мама підтримувала. На присягу до мене приїздили. Володя саме їхав зі Львова з відрядження. За­раз він на сході країни воює.


- Але ж тобі не тільки треба було здати добре тести, а і фіз­культуру. З чого здавали нор­мативи?
- Віджимання від підлоги. Я віджалася 18 разів. А через мі­сяць, коли здавали фахові норма­тиви, то віджалася вже 27 разів. Прес качали. Мій результат 42 рази за дві хвилини. І бігали один кілометр. Була спека, то важко було. Прибігла за 5,50 хвилин. Все це переводилося у бали і рахувався залік чи не залік.

- Важко навчатися у військово­му вузі? Стройова, фізпідготовка, скрізь строєм... А ще підйом рано.
- А я і вдома вставала рано, щоб не поспіхом зібратися до школи, а вона ж - в іншому селі. Стройова мені не важка. Не дуже сильно нас і ганяють.

- А військова дисципліна не напружує?
- Вже звикла. У нас не зовсім закрита територія, контакт з ци­вільним світом є. Але коли треба кудись - магазин чи аптеку, примі­ром, треба спитати у командира. А Нова пошта взагалі на території закладу, зручно, коли з дому при­силають посилку. Пішов - забрав.

Про свій вибір не шкодує

Проживають курсанти у кім­натах по п'ять-шість чоловік. Не­велика казарма, де сотня людей в одному приміщенні, але все ж доводиться дотримуватися військової дисципліни. Наталія розповідає, що вже здружилася з дівчатами, колектив чудовий. Харчують добре. «Майже, як вдо­ма», - каже. У цьому році дуже багато дівчат вступило до військо­вого вузу, більше, ніж у попередні роки. На їхньому факультеті і взагалі 65 відсотків - дівчата. За­доволена дівчина і викладачами - розповідають доступно і цікаво.

- Не шкодуєш?

- Аніскільки. Мені тут подо­бається навчатися.



На знімку - Наталія Бруслевська з мамою Аллою Анатоліївною та братами Володимиром та Сашею


- А за домом скучаєш?
- Буває сидиш на парі, а додо­му так хочеться. Думаєш, і навіщо воно мені. До мами хочеться. Але мамам такого не кажемо. Ми - сильні дівчата.

Гарних дітей виховала мама Алла Анатоліївна. Від людей очі не ховатимеш, бо не соромно. Володимир - на захисті Вітчизни практично з початку широко­масштабного вторгнення. За ним душа щомиті болить, бо у самому пеклі. Але і гордиться сином. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність вій­ськовій присязі нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню. Другий орден - «За мужність» ІІІ ступеню. Нагоро­джений медаллю «Захиснику Вітчизни». Радіє і переживає за свою донечку, у якої все життя попереду, і дай Боже, щоб щас­ливим воно було. А вдома поряд - найменшенький п'ятирічний Саша, який не дає скучати.

Дівчина в однострої. Струнка, красива, усміхнена. Як тільки па­сує їй військова форма. У голосі - радість. Її мрія здійснюється. Говорю з нею і ловлю себе на дум­ці: які тільки хороші у нас ростуть діти. Серйозні, цілеспрямовані, впевнені у собі, розумні, сміливі, не бояться труднощів, а без них не обійтися, коли ти вирішив присвятити своє життя військовій справі.

Джерело: газета “Нові горизонти”, Людмила Ковальчук

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Бруслевська, навчання, психолог

Добавить в: