
У мирному житті він - простий сільський чоловік, на війні - «чорний запорожець», який гартований пекельними дорогами АТО, відважний штурмовик, який нині боронить Україну у складі 54-ї окремої механізованої бригади. Воює зараз на Луганщині поблизу Білогорівки, котра є на сьогодні однієї із найгарячіших точок. Він там, де вогонь не вщухає, де смерть - щодня,

20-річний Олександр Жариков із мальовничого села Тужар Чернігівського району - завзятий поціновувач української культури. Він переконаний, що його місія - зберегти для нащадків те, чим пишається наша нація: фольклор, традиції, одяг. У його колекції більш ніж тридцять сорочок, різні спідниці, корсетки (верхній чоловічий одяг), фартухи, юпка (зимовий жіночий

Ніна Сич і Надія Атаманюк зустрілись у Сосниці у 80-х роках. Обоє у 1985-му, спочатку Ніна, потім Надія, вийшли заміж за сосничан. Ніна познайомились із своїм майбутнім чоловіком ще тоді, коли навчалась у технікумі. Здобувши економічну освіту, дівчина повернулась на рідну Семенівщину і відразу працювала заступником головного бухгалтера у колгоспі

У червні відзначали своє професійне свято працівники галузі легкої промисловості. А це, не в останню чергу, жителі Сосницької громади, працівники Сосницького ПрАТ «Еліта» - ті, що нині трудяться в непростих воєнних буднях, і ті, хто все трудове життя піднімав престиж фабрики, зберігав міцні трудові традиції та виробничі досягнення. Сосницю знає вся

У Пекурівці ошатне дворище радує око. Свіжовифарбуваний веселий паркан, за яким чується гелготання гусенят і дзвінкий щенячий гавкіт. Все до ладу, все по господарськи. Секретар міської ради Світлана Більська прочиняє хвіртку: «Ніно Леонідівно, ми до Вас у гості! Показуйте, як Ви обжилися на новому місці!». Худенька жінка з посмішкою притримує

Історії війни... Вони різні. Тривожні, болючі, пам’ятні, сповнені надією. Але всі зі сльозами. У когось невтішні сльози болю і скорботи, бо війна забрала дорогих і близьких людей. А у когось, незважаючи ні на що — радості і щастя. Бо життя продовжується і навіть під обстрілами народжується нове, таке жадане і довгоочікуване. Світлана і Павло Міщенко з

Ічнянський та Менський райони (колишні) і за територією, і за кількістю населення приблизно однакові. Тож часто порівнюю як у нас і як у них. Нещодавно із менської газети дізналася, що у громаді почав працювати перший барбершоп, де працює місцевий хлопчина-барбер.

Коли довго живеш в маленькому провінційному місті і працюєш журналістом, то здається, що знаєш усіх. Або - майже всіх. Здається, що вже відшукав всіх цікавих людей, розговорив їх, побачив щось особливе, того, чого не бачать інші, написав про них. О, ця непробачна журналістська самовпевненість, бо життя щоразу дарує

Попри всі випробування сьогодення свята все ж бувають. Стало модним запрошувати на них аніматорів. Переважно роблять це на дні народження дітей. Дійство виглядає настільки захоплююче, що й дорослим приємно поринути у світ дитинства. Інколи друзі роблять сюрпризи на ювілей, молодятам - у день весілля. Як і ким створюється таке свято? Це радість і

26 травня минуло пів року, як війна забрала життя воїна, молодого і перспективного хлопця з Авдіївки Ігоря Мовчана. Йому було тільки 26 років. Його життя ще тільки починалося і так раптово обірвалося. Не пожив, недолюбив, недосказав... Не здійснені мрії, не реалізовані плани... Усе в минулому. Якби не війна. Якби не рашисти із своїм звірським планом захопити