
Цьогорічного вересня Олексій Погуляй із Наумівки на Корюківщині вперше за свої 76 років побував за кордоном. Син Олександр запросив — він їхав у Польщу на змагання з конкуру (вид кінного спорту — з подоланням різного виду перешкод) як представник Міністерства молоді і спорту.

Днями Кучинівку відвідав мандрівник із Франції Стефан Амселлем. Йому 51 рік, подорожує з 19 років. Шість років він мандрував країнами світу велосипедом, сім років країнами Південно-Східної Азії скутером. Як він сказав, подорожує тому, що шукає визначення слова «свобода». Стефан - холостяк і це був свідомий вибір

Давно і давно в Україні корова символізувала символ достатку. Якщо десь хтось у розмовах про якусь сім’ю наголошував, що має вона у власності корову, – мав на увазі те, що сім’я ця не бідна, тобто там мають що їсти собі та ще і комусь продати. Та не треба забувати, що корова у господарстві – це важка і безкінечна праця, яка не знає ні вихідних, ні свят.

Серед полеглих воїнів, які пішли захищати свою країну, є 49-річний Володимир Голубовський із Монастирища - головний сержант Збройних сил. Він загинув у бою за Україну у липні цього року неподалік Роботиного Запорізької області. Володимир тепер ніколи не побачить свою дружину, дітей, не потримає на руках онуків, яких дуже любив.Заради них став на захист

У маленькому селі Сваричівці, що розкинулося серед мальовничої української природи, морозного грудневого дня 1985 року народився герой нашої розповіді Андрій Литвиненко. Він став відомим завдяки своїй непохитній мужності та самовідданості. Історія Андрія починалася скромно, але зрештою залишила незгладимий слід у серцях тих, хто його знав.

Юрій Луценко - солдат Збройних Сил України. І правда у нього своя - солдатська. Навіть про смертельну небезпеку, яка чатувала на нього на фронті не раз, розповідає, сміючись. Бо без гумору на війні бійцю не можна вижити. Розмову Юрій Григорович веде тихо, говорить розсудливо. Жодне з питань не називає незручним. Розповідає про все без прикрас.

Ще одного нашого земляка - Анатолія Анатолійовича Колібабу з Коропа - війна нарекла Героєм. Життя коропчанина обірвалося у бою з російським ворогом на Донеччині. Йому навіки залишиться 52 роки. На жаль, щодня живими коридорами, схилившись на коліна, українці у різних куточках країни зустрічають своїх захисників на рідній землі. І щодня останнім земним шляхом проводжають їх до місця вічного спочинку.

Родина Євгенії та Андрія Голубів з чотирма дітьми переїхали із прикордонного міста до обласного центру, де почали власну справу. Своєю енергією 33-річна Євгенія запалює всі оточуючих. І, здається, може гори звернути. Хоча життя її ніколи не балувало. Через психічну хворобу матері ростила Женю бабуся.

Безперечно, найкращий час для екскурсії у пасіку – то літо, але потрапивши на обійстя гостинної родини пасічників Хромеєвих у мальовничому куточку Журавки навіть і восени, відчуєте ту умиротворюючу атмосферу, яку дає людині це древнє ремесло. Дізнаєтеся від господарів, щиро захоплених своєю справою, багато цікавого про бджіл, пасічництво, цілющі

Рідні з такою втратою до цього часу не змирилися, а дружина назвала сина на його честь. Олександр... У перекладі з грецької це ім'я означає «Захисник людей». Скільки їх, цих мужніх та відважних воїнів-Олександрів й багатьох інших, з не менш благородними й достойними іменами, сьогодні захищають українську землю й усіх нас на гарячих фронтах запеклої