• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Війна - це лотерея, а на кону - життя!


Війна - це лотерея, а на кону - життя!

2014 рік перевернув з ніг на голову чимало свідомостей, життів, людських принципів. Після початку російської агресії проти нашої держави багато людей пішли добровольцями, багато - під хвилі мобілізацій захищати Україну. Так і у 2015 році багато городнянців влились в ряди структур, на які покладені завдання захисту державної цілісності та суверенітету. Володимир Бендрик — один з тих, хто був мобілізований. Городнянці знають Володимира Олександровича як активного учасника художньої самодіяльності й автора та виконавця власних пісень.



Священна земля, я завжди
пишаюсь тобою!
Ти стільки страждала, ти знала
пекельний вогонь,
Ти зрошена кров’ю, сльозами й
святою водою,
Тебе із руїн піднімали мільйони
долонь...


— У 2015 році ряд моїх друзів і я були призвані по мобілізції до Чернігівського прикордонного загону, де прослужили більше року. Після демобілізації у військкоматі мені запропонували посаду начальника складу авіаційно-технічного майна у військовій частині А4444 Державного науково-випробувального центру Збройних Сил України, яка вийшла з території окупованого Криму.

Оскільки я прикордонник-кінолог і посада з матеріальною відповідальністю мене трохи збентежила, я не одразу, але погодився. Мені пощастило служити разом з тими людьми, які не зрадили Україні. Згодом обставини склалися так, що довелось тимчасово паралельно обійняти ще одну посаду в цьому Центрі — начальника складу ракетно-артилерійського озброєння. Так я прослужив до середини грудня 2019 року, намагаючись випробувати свої можливості на сході в складі бойових підрозділів. І тому , що можливість зробити це або відрядженням або переводом до таких підрозділів не принесла бажаних результатів, звільнився. Повернувся додому й звернувся у військкомат. Якраз в той час у Гончарівську на бойовому злагоджені перебувала 30-та окрема механізована бригада, яка добирала комплект штату. Так в лютому 2020 я й потрапив у відому 30-ку. Мені пощастило потрапити до складу відомого окремого механізованого батальйону «Горинь». Протягом місяця ми ще проходили навчання на полігоні, а затим нас відправили в Луганську область. Я в зоні ООС був з березня по серпень. Служив під командуванням людини-легенди, одного з засновників батальйону — командира взводу Ігоря Титаренка, який пройшов Майдан у складі «Правого сектору», художника, письменника, видавця. Старшиною була людина, яка пройшла пекло полону — Олександр Калін. В батальйоні зустрів героїчних земляків з Чернігова - айдарівця Андрія Кірієнка, Івана Бердника, десантника Андрія Лукашука. Не злякався військової долі Ярослав Ковальчук з Олевська, у якого п’ятеро дітей і який по життю йде з девізом: «Якщо я хоть чимось можу допомогти, я обов’язково допоможу». Поруч з чоловіками служили і тендітні дівчата

— Настя Степанчук, яка не побоялась відповідальності й у 2014 році допомагала пораненим на Майдані, а потім — військовослужбовцям на передовій. Маша Грушевська, Сніжана Варницька, Оксана Павлюк, Катя Рафальська.

Організм військової справи — це ще те випробування. Оскільки в підрозділах служать люди різного віку, різних принципів, звичок та характерів, тому найголовніше — це побудувати взаємовідносини на рівні взаємоповаги і розуміння одне одного.

— Уявіть собі намет на полігоні, в якому живе кілька десятків чоловік. З них ви та ще одна людина не палите, а інші зловживають цією звичкою. Вам, звісно, неприємно вдихати цей запах, та ще й у такій кількості. Доводилось «привчати» хлопців виходити з намету на перекур. Одразу вони обурювались, але здоровий глузд взяв верх, — розповідає чоловік. — До прикладу, також розповім історію, коли дорослий чоловік усе, що бачить, пояснює лише нецензурними словами. Якось кажу йому: «Олександре Миколайовичу, от якщо Вас послухати, стає дивно і кумедно. Ви коли говорите, то уявіть все те, що Ви наговорили буквально».

Він послухав мене й каже: «А ти правий». З тих пір людина почала менше вживати лайливих слів у своїй розмові. Так, були складнощі й фізичні, але це нормально, ніхто й не казав, що буде легко.

Війна — це лотерея, де одним щастить, а інші платять своїм життям. Вже восьмий рік триває війна, й ми досі втрачаємо захисників на фронті.

Останні події показали, що це трапляється не лише на передовій, а й у межах другої лінії оборони й навіть у тилу.

— Своїх перших втрат в чергову ротацію бригада зазнала в перші ж дні, як тільки почала приймати свої позиції. Вночі 19 березня 2020 року куля ворожого снайпера під Новоолександрівкою обірвала життя старшого стрільця мотопіхотної роти батальйону сержанта Олексія Золіна. Незважаючи на «перемир’я», бабахало й стрекотало майже кожен день. Якось в сусідньому батальйоні у друга, теж городнянця, Юрія Єрмоленка трапився випадок в районі Золотого. Коли він о другій ночі стояв на пункті спостереження, у нього задзвонив телефон й засвітився. Він швидко прикрив рукою його й повернувся, а повз нього пролетіла куля. Дзвінок врятував людині життя. Окрім цього, було, розповідав Юрій, що дерево врятувала життя йому і хлопцям у покинутій багатоповерхівці. «Сепари» перекинули міну 82-ку, та летіла якраз у їхнє віконце, закладене мішками. Трагедії завадила гілка від яблуні, яка росла поруч. Міна зачепилася за неї й розірвалася в повітрі не залетівши до кімнати і хлопців не зачепило.

А потім у 30-ки знов втрата — 13 червня під Троїцьким міна забрала життя розвідника, прапорщика Леоніда Добрянського, який був на війні з 2014. Тому війна — це лотерея...

По життю Володимир — творча натура, яка пише пісні, любить читати книги та грати на гітарі.


— В зоні ООС я лише двічі повноцінно зміг зробити щось на кшталт міні-концерту. Вперше — коли в товариша був день народження, і вдруге — перед від’їздом додому. Але все своє життя я не обходжусь без музики. Навіть проходячи службу в військовій частині А4444 державного науково-випробувального центру Збройних Сил України, мені випала честь написати гімн. Одного дня командир Центру Володимир Башин-ський підійшов до мене, (а він знав, що я людина творча), й запросив на зустріч таких же творчих людей, де ми обговорювали питання про написання гімну. Адже заведено, що кожна частина має свій гімн. Поки вони розмовляли, я уважно всіх вислухав і накидав на листочку декілька рядків. На наступний день я командиру приніс вже готовий текст, заграв йому на гітарі та заспівав. Володимиру Георгійовичу сподобалось.



Так цей гімн і до сьогодні звучить.

Удар завдали нам у спину наші браття,
Відтяпали землі, пролили нашу
кров,
Але ми зберегли військову честь,
завзяття,
Відновили сили й піднялися знов.
Хоч полишили дім, але це тимчасово,
Повернеться наш Крим до рідної
сім’ї.
Повернемось і ми, а поки добрим
словом
Подякуємо щиро чернігівській землі.


Володимир на наше прохання і в редакції заспівав кілька рядків, які він сам написав, перебуваючи в зоні ООС. Він люб’язно продемонстрував свій талант, заспівавши й гімн, й пісню «Ми виходили з Криму», й пісню «Ви не втомились». Він стверджує, що у нас існує два фронти: один — там, на сході, другий — тут, де не чути вибухів й відчуття небезпеки розмилилось.

— У нас повний безлад з рідною мовою та з вірою. Сьогодні, вийшовши на вулицю в Городні, наприклад, ми не почуємо української мови, — з обуренням каже чоловік. — Прикро, коли виховуєш свою доньку, розповідаючи про українську мову, державу та її символи, а навколо цього нема? Ні , прапори є, а свідомості УКРАЇНЦЯ у людей нема. Якось підходить доня до мене і каже: «Тату, а що, в нас лише одних хата українська?». Шкода, що люди не усвідомлюють всієї глибини проблеми. Я, чесно кажучи, також до 2014 року розмовляв російською, не вникав в корінь цієї проблеми. Але подальші події зняли з моїх очей рожеві окуляри, й я почав роздумувати вже тверезо. З тих пір я розмовляю лише українською й закликаю інших. Якщо ми не розберемось тут, то не виграємо й там.

У бій за свободу! Підняти знамена!
У пам’яті нашій — Героїв імена.
Руками ми твердо тримаємо
зброю,
Ми мир від війни розділяєм собою.
Десь було нам важко в хвилини негоди,
Хтось в небо рубає невидимі сходи.
Та віри у Бога у нас вистачає,
Хай наші родини нас вдома чекають.


Джерело: газета "Новини Городнянщини" № 33 (11902) від 19 серпня 2021, Тетяна Романюк

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Бендрик, Городня

Добавить в:
 
 


Центр Комплект