
Дитинство - голодне і босоноге, юність - війною обпалена, трудове життя - гартоване колгоспними буднями. Це окремі сторінки із книги буття одного із довгожителів Атюші, знаного теслі села Миколи Лукича Баранця, на життєвий поріг якого святий Миколай приніс 95-річний ювілей.

Термобілизну і флісові кофти, шапки і бафи, спальники і маскувальні халати для наших воїнів- захисників шиють коропські волонтерки Оксана Тептюк і Тетяна Назарчук. Усе це стало можливим завдяки фінансовій підтримці земляків. Бо і професійну швейну машинку змогли придбати, й оверлок, й необхідні тканини.

Чорнобиль увійшов у життя Олександра Бондаренка на початку 1987-го року, коли офіційна пропаганда вже відзвітувала про завершення основних робіт по ліквідації наслідків й побудову саркофагу, який офіційно назвали «об’єкт «Укриття». На початку березня чоловіка викликали у райвійськкомат й повідомили

Тетяна Троцик має рідкісний дар малювати і портрет людини може завершити за три години. Бухгалтер за освітою знайшла себе в творчості і 17 років займалась нігтями. Вже два роки, як майстриня робить тату і перманентний макіяж брів. Тетяна зізнається, що змінити рід занять переконала саме тяга до малювання. Під час роботи над портретом жінка бачить тіні, які

Насправді Варварі Петрівні Байдаловій із Кинашівки 100 років минуло вже кілька місяців тому. Бо ж мати казала, що народилася вона у липні, у жнива. А вже якось так склалося, що батько записав її груднем... Це вона добре знає, хоча останнім часом і скаржиться на пам’ять. Каже, вдень їй важко зібрати всі думки докупи.

Із 14 листопада в Ічні працює садочок №3. Це єдиний на все місто дошкільний навчальний заклад, який за воєнних умов може працювати, оскільки тут є укриття. В інших садочках таких споруд немає, а отже, ці колективи на простої, а їхні вихованці вдома.

Жителька Семенівки Лідія Іванівна Зубрій не називає себе волонтеркою, хоча кожного дня, навіть попри погане самопочуття, працює на цій ниві, робить свій маленький внесок у перемогу України. Вона вже передала для наших захисників 70 пар шкарпеток і 15 пар рукавичок. Лідія Іванівна не вживає високих слів про патріотизм, натомість просто каже

Ми в Коропі, слава Господу, не відчули всіх жахіть війни. Одна справа, бачити по телефону на картинці зруйновані будинки і зовсім інша - добиратися в Чернігів через Новоселівку. Їхали люди - і плакали гіркими сльозами. Усе знищено, де жити людям? Уже з квітня волонтери поодинці заходили до постраждалих, пропонували допомогу. Потім зрозуміли: їх десятки, треба об'єднуватися. Так і виникло громадське об'єднання «Бо можемо»

У той пекельний період, коли ворог безпощадно і цинічно бомбив Чернігів, Максим Милько з Нехаївки разом зі своєю дружиною Світланою пекли хліб. Там у підвалі підприємства ТОВ «Наша булочка», куди неодноразово «прилітало», і жили. Від роботи падали з ніг, працюючи по 16-18 годин на добу.

Будь-яка війна, а особливо така жорстока, як нинішня російсько-українська, руйнує все - міста і цілі країни, життя і долі багатьох тисяч людей. Руйнує душі. Дорослі, мабуть, більш захищені, деякі з них вже мають досвід переживання трагічних подій, а ось діти... Це найбільш вразлива категорія, яка дуже боляче сприймає всі події і жахи війни. Після побаченого і