
Ярослав Пацюк був світлим промінчиком і завжди посміхався. Світлий в душі, добрий, чесний і справедливий. Для молодшого брата Євгена він був взірцем у всьому. Євген чекав додому брата і завжди готував для нього піцу, торти. Ярослав жив, кохав, мріяв, та його життя обірвала війна. Він взяв до рук зброю негайно, щойно дізнався про «чуму», яка йшла на рідну землю, і пішов захищати рідних.

Якось раніше про Червоний Хрест на Коропщині і чути не було. Знали, що є така організація, а ось кому вона надає допомогу, та і чи надає взагалі, ніхто не знав. Аж поки головою відокремленого підрозділу не стала Таїсія Михайлівна Онопка. Хто б що не казав, але це її місце. Легко комунікує з людьми, не байдужа до чужого горя, знайде підхід до кожного, наполеглива

Марина Шевцова вирішила, що настав час тікати з Чернігова, коли страх загинути від рашистської бомби став сильнішим за страх виїзду з міста. Вона знала про те, що не всім містянам вдається виїхати: були випадки, коли автівки з мирними жителями навмисно обстрілювали. Але ж треба було рятувати рідних...
Як сім'я з трьох чоловік опинилася у Поліському

Багато людей, котрі мусили втікати із самого пекла, де стріляли і бомбили, їхали на Коропщину. Перш за все маленьким діткам потрібне було харчування, хворим - ліки. А полиці магазинів та запаси в аптеках уже з перших днів спорожніли. І лише завдяки гуманітарній допомозі

75-річний Євген Свистунов із Чернігова — військовий пенсіонер. Службі він віддав більш ніж 20 років, двічі був в Афганістані. Та, зізнається, навіть попри армійську витримку не зміг стримати сліз, коли прочитав листа від свого онука з російського Пскова. Всупереч шаленій

Погодьтеся, поява у нас на Коропщині нового лікаря - подія досить неординарна. Тож як раділи мами, коли кілька тижнів тому дізналися, що у дитячій консультації діток приймає Іван Іванович Юхименко - лікар із величезним професійним багажем. За короткий проміжок

Небезпека та страх за майбутнє своїх дітей змушують тисячі українських сімей тікати від війни за кордон. Мільйони наших співвітчизників залишили домівки у пошуках безпеки, захисту та допомоги. Серед них і ніжинці.

Як живеться особливому хлопцю? Декілька років тому ми вже розповідали про учня школи №3 Андрія Ларкіна. Ічнянець мріяв переселитися із вулиці Софіївка ближче до цивілізації. На жаль, поки що це тільки мрія. Щоб її реалізувати, Андрій почав малювати

Якось, гортаючи стрічку новин у мережі Фейсбук, натрапила на сторінку Людмили Іванько. Мимоволі захопилася чималою кількістю світлин із численних музичних конкурсів та фестивалів, концертів. Давно знаю Людмилу Олександрівну як талановиту методистку Бахмацької школи мистецтв ім. А. Розумовського,викладача з фаху фортепіано

Фермерське подружжя Олега й Зої Оглобель у Пекурівці знають як невтомну й працьовиту родину, яка власними мозолями й безперервною тяжкою селянською працею, починаючи з нуля, створила свій маленький сільськогосподарський бізнес, який успішно розвивався рік за роком. Спеціалізується фермерське господарство на зернових та картоплярстві.