23 рентгени опромінення отримав Олександр Бондаренко, ліквідовуючи наслідки аварії на ЧАЕС

Добавить новость

Воскресенье, 22 Января 2023 18:00  |  Просмотров: 7042

Чорнобиль увійшов у життя Олександра Бондаренка на початку 1987-го року, коли офіційна пропаганда вже відзвітувала про завершення основних робіт по ліквідації наслідків й побудову сарко­фагу, який офіційно назвали «об’єкт «Укриття». На початку березня чоловіка викликали у райвійськкомат й повідоми­ли про призов до війська для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. А вже 11 березня він був зарахований у батальйон хімічних військ в селі Ораному.



— Тоді страшно не було, бо ніхто не знав про можливі небезпеки й не розумі­ли куди їдемо. Призвали та й призва­ли. Вразило перше шикування на місці дислокації. Підполковник Пасічник (на жаль, забув ім’я) познайомився з осо­бовим складом і частину бійців повернув додому. Першими відправив колишніх «афганців», сказавши при цьому: «Яка скотина вас сюди прислала?». Також «завернув» занадто молодих і багатодіт­них. Ми ж лишилися, — пригадав Олек­сандр Семенович.

Жили «хіміки» хоч і в наметах, проте у добре обладнаному таборі. У помешкан­нях було тепло і чисто, годували добре, а працювали небагато. Щоправда, пра­ця та не була простою. Одним із перших завдань батальйону стало викачування радіоактивної води із зруйнованої ча­стини системи охолодження вражено­го четвертого енергоблоку. Насос не привезли, тому вичерпували відрами. Відрами ж передавали по ланцюгу з людей і зливали в місцеву каналізацію. Бозна скільки рентгенів було у тій воді, а захищені бійці були лише звичайною змінною формою і масками-респірато- рами типу «пелюстка».

Наступним об’єктом став так званий «підводний човен» — підземна систе­ма різноманітних охолоджень реактора. Ліквідатори залазили всередину систе­ми через люк (тому так і обізвали це міс­це) й металевими щітками зчищали бруд та іржу з величезних вертикальних труб. Так працювали до обіду, решту дня мали вільний час для вирішення побутових питань, головним з яких була заготівля дров для буржуйок.

Згодом «хіміків» перевели в машинні та адміністративні зали станції, де вони прибирали обсипану штукатурку, потріскану фарбу та інший бруд. Олек­сандр Бондаренко пригадав, як спів­робітник станції наочно пояснював не­обхідність таких прибирань:
— Ставив дозиметр спочатку на брудну поверхню, а потім - на відмиту. Покази приладу зменшувались у кілька разів. І так кожного разу. Тому відмивали ми станцію по кілька разів поспіль, і таки досягли допустимого рівня радіації. Зви­чайно, мили не просто водою з миючими засобами, а додавали спеціальні дезак­тивуючі речовини.
Ліквідаторів системно перевдягали й заміряли радіацію на поверхні одягу й тіла. Офіцери радили своїм підлег­лим потроху випивати горілки чи вина, однак спиртним ніхто не зловживав. По документах за два місяці Олександр Се­менович отримав 23 з гаком рентгени опромінення. Сільки насправді - бозна, бо зазвичай лікарі всю дозу не зазнача­ли, щоб не погіршити якісь тільки їм ві­домі показники.

Восьмого травня того ж року «хіміків» демобілізували й відправили по домів­ках. Добиралися аж із Білої Церкви, бо там у штабі військової частини треба було підписати документи. Разом із зем­ляками їхали до Чернігова на «таксі» — винайняли «Запорожця» аж за 120 кар­бованців, що на той час було чималими грошима, бо надто додому хотілося.

На щастя, Олександру Бондаренку якимось дивом вдалося уникнути важких хронічних захворювань, притаманних більшості ліквідаторів. Проте перший рік після Чорнобиля став для чоловіка болісним випробуванням. Турбували не- передбачувані інтенсивні головні болі й часті носові кровотечі. Та згодом мину­лося.

Все своє життя до і після аварії на ЧАЕС він присвятив одній справі - ме­ханізаторській. Працював на тракторах у колгоспі, райсільгоспкомунгоспі, місь­кому споживчому товаристві. Не поли­шає його це захоплення й на пенсії — на власному мотоблоці залюбки обробляє городи собі та рідним.

— А от пасічника з мене не вийшло. Батько, Семен Іванович, який був до­брим бджолярем, колись так і сказав мені: «Ніколи з тракториста пасічник не вийде!» — посміхнувся спогадам Олек­сандр Семенович.

Джерело: Газета “Новини Городнянщини” від 15.22.2022, Павло ДУБРОВСЬКИЙ

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: