Олексій Сємака з Коропа безкоштовно відбудовує житло для чернігівців

Ми в Коропі, слава Господу, не відчули всіх жахіть війни. Одна справа, бачити по телефону на картинці зруйновані будинки і зовсім інша - добиратися в Чернігів через Новоселівку. Їхали люди - і плакали гіркими сльозами. Усе знищено, де жити людям?



Уже з квітня волонтери поодинці захо­дили до постраждалих, пропонували до­помогу. Потім зрозуміли: їх десятки, треба об'єднуватися. Так і виникло громадське об'єднання «Бо можемо» на чолі з 36-річним Андрієм Галюгою, родове коріння якого з Верби.

Захоплювався їхніми справами, пере­глядав світлини... І на одній побачив на­шого земляка, майже свого сусіда Олексія Сємаку. Телефоную...

- Я працюю інженером- проектуваль­ником у місті Буча, робота переважно он-лайн, тож проживаю з дружиною та сином у Чернігові. З початком війни на роботі припинили дію контракту, ми саме були в Коропі. На весняного Миколая син Владислав зламав руку, довелось їхати в обласний центр, там і залишилися. Розу­мів, що треба відновлювати місто, шукав у соціальних мережах волонтерів. Одного разу приїхав велосипедом на Бобровицю, розбирали весь день завали. Розбитих будинків - сотні. Постраждалі люди плачуть від безвиході - залишилися без нічого. Тож наступного дня знову поїхав працювати. З кожним днем нас ставало все більше. З часом нас було сотні, особливо - у суботу. Працювали на багатьох об'єктах одно­часно. До речі, трудилися не тільки жителі Чернігова, навколишніх сіл. Щосуботи при­їжджала велика делегація з Корюківського лісництва, з Мени. Приїжджають з Києва. Навіть іноземці спеціально їдуть із далеких країв, щоб тиждень-два попрацювати, - розповідає 36-річний волонтер.

- Ви самі вирішували, що робити?
- Ні, завдання ставив координатор Андрій Галюга. Він відразу зрозумів, що головне - ефективність спільної справи. Налагодив хороші робочі відносини з вій­ськовою адміністрацією, з міською владою. У нас з'явився якісний інструмент, будмате­ріали. Про нас почали писати - і нами заці­кавилися міжнародні благодійні організації, кошти на будівництво перераховували і прості люди. «Бо можемо» за короткий час стало потужною, ефективною силою. Важливо, що всі зрозуміли: нас не цікав­лять політичні дивіденди, головне і єдино важливе - допомога людям. Приходимо зранку - Андрій видає кірки, лопати, но­силки, тачки - і йдемо на об'єкт. Спочатку тільки розбирали завали. Пізніше почали ремонтувати дахи. Тепер замахнулися на більш серйозні речі - зводимо навіть будинки з нуля.

- І скільки разів на тиждень ти ходиш допомагати?
- Кожен бере собі ношу під силу. Скільки хочеш - стільки і ходи. Я працюю щоденно.

- За це платять?
- Та ви що? Усе безкоштовно, на добро­вільних засадах. За «дякую» від людей.

- А з чого жити, якщо постійно працю­вати безкоштовно?
- У серпні наша організація в Бучі відно­вила роботу. Я працюю - онлайн. Та після 17.00 їду на Бобровицю чи в Киїнку, чи в Новоселівку - і праця до пізнього вечора. А на вихідних - від самого ранку.





- Так темно ж, як працювати ввечері?
- У нас є тепер усе: генератори, по­тужні ліхтарі, прожектори. Темінь нам не завада. У нас найсучасніший інструмент європейської якості. У нас повірила влада, повірили міжнародні та місцеві благодійни­ки - нам серйозно допомагають.

- Олексію, тобі не прикро, що хтось заробляє кошти для себе, а ти днями - безкоштовно?
- Ні, не прикро. Кожен захищає Україну по-своєму. Хтось - на війні. Хтось - так, як ми, рятуємо людей від розпачу. Це таке горе - залишитися без даху над головою.

- А відбудовують хати тільки волонтери чи й держава?
- Держава ставить модульні містечка, вони гарні та якісні. І не можна ділити - волонтери, держава. Усе - спільно, тоді є ефект.

- За цей час став хорошим будівель­ником?
- О, звичайно. Освоїв чимало професій. Та - головне - познайомився зі справжніми ЛЮДЬМИ, які не можуть спокійно спати, коли в земляків горе. Ми там - одна коман­да, ми одного духу.

Чесно кажучи, я вражений розповіддю Олексія. Вечір, після роботи, втомлений. І на роботу. На безкоштовну роботу - у холоді, при місячному світлі. Усі вихідні по­даровані людям. І таких, як Олексій,сотні! Це - УКРАЇНА!

Джерело: газета “Нові горизонти” від 15.12.2022, Володимир ЛУЧКО Фото з альбому Олексія Сємаки

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: