Рекламодателям

Радио
Радио

Для воїнів з любов’ю - від Любові

 

Коропчанка Любов Миколаївна Проскура шиє для наших захисників спідню білизну. «Якщо я можу хоч чимось підтримати наших воїнів, то чому ж не сісти за швейну машинку, якщо вмію шити», - каже 67-річна волонтерка. Уже понад шістдесят її виробів поїхали на фронт.



Сьогодні найзаповітніша мрія в українців одна на всіх - перемога. І багато хто з нас наближає цей омріяний день, як може. І варто сказати, що у цій ві­йні багато чого тримається саме на плечах волонтерів - звичайнісіньких людей, які звалили на свої плечі, ча­сом здається, непосильний тягар, та, як свідчить жит­тя, для волонтерів нічого нереального немає.

Нещодавно в когорті невтомних волонтерів Коропщини з'явилося ще одне ім'я - Любов Миколаївна Проскура. Знаю цю жінку давно. Непроста її жіноча доля: сама виростила і вивела у світ чотирьох чу­дових доньок. Та на життя ніколи не скаржилася. Не жаліється і нині. Завжди привітна, усміхнена, уміє зарядити позитивом інших. Завжди вся у справах. Вона ж - активна студентка Уні­верситету третього віку, що при терцентрі. До безтями закохана у пісню: вона - солістка вокального гурту «Вербиченька». А відне­давна Любов Миколаївна, чиє серце сповнене любові і чуйності, - волонтерка.

- Як же виникла ідея шити для воїнів спідню білизну? - цікавлюся у жін­ки, в якої через місяць на життєвому календарі буде 68 років, але котра, як каже сама Любов Миколаївна, душею ще молода.


- Нещодавно у Фейсбуці прочитала оголошення від наших волонтерок, що потрібно шити труси для воїнів. Наступного дня подалася до дівчат у волон­терський центр, що проти колишнього банку «Аваль». Кажу: «І я хочу шити. Мож­на?», - згадує коропчанка про початок своєї доброї справи заради перемоги. - Дівчата дали мені мате­рії, і я взялася до роботи. Купила резинку для трусів. І займаюся. Є матеріал - шию, немає - невеличкий перерив.

Любов Миколаївна - швачка досвідчена. Свого часу аж чверть століття віддала промкомбінату: шила халати, наволочки, простирадла, підковдри і труси. Раніше, коли сідала за швейну машинку, за­вжди щось наспівувала.

- Зараз не співаєть­ся, зовсім, - каже жінка, і сльози, як горошинки, падають із очей. - Як по­думаю, що там, під кулями, - холодні й голодні наші солдати, а це ж виходить мої сини та онуки, серце розривається. Які пісні, коли гинуть такі молоді? Тільки сльози. Коли почала­ся війна, я навіть телевізора не вмикаю. Болить мені ця війна, дуже. Чому та росія до нас прийшла і горя тако­го наробила. Ми жили собі спокійно, господарювали, як уміли. Чому вам до нас іти? У своїй країні лад на­водьте, а нас не чіпайте. Але ж ні, війною пішла росія проти нас. Зараз багато хто допомагає українській
армії. Якщо я можу шити, то чому ж не допомогти — шию.

Ось так по маленькій крупинці такими небайду­жими людьми, як Любов Миколаївна, наближаємо нашу омріяну перемогу.

Джерело: Газета "Нові горизонти" від 22.09.2022, Людмила ВЛАСКО Фото авторки

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Проскура, волонтерка

Добавить в:
 
 


Центр Комплект