
У 2020 році мама сильно захворіла. І щоб не підчепити коронавірус, перебралися в село. Ще рік пішов, щоб довести до ладу двір. Здебільшого в будні були в столиці. На вихідні приїздили і вирубували, косили зілля. Клаптик розчистимо. Їдемо додому і в Броварах у розпліднику купуємо якусь рослину чи дерево на те місце. І так, ділянка за ділянкою, усе прибрали і своїм засадили.

Костя Бурий, 28-річний юнак, живе в столиці, робить необхідну людям справу — привозить хліб. А відомим став як 13-річний хлопчик із села Гусавка на Менщині, який після смерті бабусі, а потім і батька, у 2009 році залишився сам. Самостійно порав господарство: корову, теля, птицю. Варив собі їсти, топив піч, прибирав у хаті, наводив лад у дворі та на городі. І ходив до

Валя Воробей приїхала навчатися у Дігтярівське професійно-технічне училище на майстра-плодоовочівника аж із Щорського району, тепер це Сновщина. Шлях від дому неблизький, та п'ятнадцятирічна сільська дівчина любила землю, із задоволенням працювала на ній і дуже раділа, коли грядки були щедрими на врожай. А ще Валя вміла гарно малювати

Микола Олександрович Супрун народився в Сосниці (В’юнище). Закінчив місцеву восьмирічну школу. Ще з дитячих років у хлопця з’явилося бажання навчитися грати на музичних інструментах. Спочатку він відвідував Сосницький будинок піонерів, де був гурток баяністів, який вів викладач І.А.Песік. Згодом Микола перейшов на

Вікторія Лемещенко очолює жіночий фольклорний колектив «Горлиця», що вже багато років працює при Прилуцькому будинку культури і має звання народного. А ще - вона автор ідеї, засновник та керівник етнопроекту «Скарбниця», його неповторний голос з глісандо і його «перша скрипка». Вона робить велику подвижницьку роботу - збирає та популяризує фольклор нашого краю.

Це записи городнянця – воїна, який зараз на передовій. Там, де саме пекло. Ми нічого не міняли й не прибирали «незручних» слів. Бо і в них теж – безжальна, жорстока правда реальності. Такі вони – наші хлопчики. Безмежно талановиті й чутливі. Вміють любити всією душею свій дім, родину, країну, кожного з тих, хто за їхніми спинами й беззаперечно вірить у них.

42-річний Михайло Близнюк («Актив») – полковник, командир 5 окремого полку зв’язку ОК «Північ». Був миротворцем у Косово. З 2014-го відважно захищав Україну в АТО (ООС), де був поранений. Учасник героїчної оборони Чернігівщини. І тепер його полк самовіддано виконує всі бойові завдання на війні з російськими загарбниками. До речі, 5 травня полк зв’язку відзначає восьму річницю зі свого створення.

«25 лютого, близько 11 години було отримано інформацію про рух першої ворожої колони в напрямку Ніжина. З боку Ніжина, по трасі Р21 зведені підрозділи військової частини висунулися на рубіж північної околиці села Хвилівка, по правому березі річки В'юниця». З цього запису у робочому зошиті командира військової частини А 3160 Миколи Кушніра фактично розпочнеться відрахунок часу оборони Ніжина.

Антоніна Ярмолюк народилася в Дроздівці, що на Куликівщині. В 1942 році батьки побралися. Лише два місяці пожили разом і батька забрали на війну. Згодом прийшла похоронка. Тож Тоня ніколи й не бачила живого батька. Жили-виживали з матір'ю, яка від зорі до вечора працювала, аби прогодувати сім'ю

1 квітня 2022-го врізалось болючим ножем у пам'ять, певно, до кінця днів. Вітер вигинає парасольки, гонить в калюжах брижі, а стужа, що всеридині, - брижаки на серці. Чорні стрічки на прапорах, чорний день у Новгороді-Сіверському: прощаємось з Владиславом Шинкаренком. Центральна вулиця, де рідний дім молодого Героя, - живий коридор. Наче мокрі паруси