
Дедалі менше родин тримають в особистих господарствах корів. Молодь зовсім не хоче цим займатися. Та це не про 20-річну Надію Левіну із Сваричівки. Разом із свекрухою вони розводять ще й породистих собак. Тож про бізнес, який став задоволенням, - наша розповідь.

Ця мила дівчина - призерка обласного конкурсу імені Петра Яцика, десятикласниця Карильської школи Ліза Нешта. Днями мав розмову із чарівною розумницею.

Тетяна Степанівна Галуненко народилася у м. Лисичанську Луганської області. Завжди любила свою малу батьківщину, а понад усе – рідне квітуче місто, де пройшло її дитинство, промайнула легкокрила юність, де була щаслива, коли із коханим чоловіком Костянтином Володимировичем створили сім’ю, коли народилися їхні сини. Життя було розмірене, нехай

Євген Компанець черкащанин. Ми побачили його публікацію в інтернеті просто не змогли пройти повз. Написали йому, що хочемо нашим читачам розповісти про нього і він погодився залюбки Вже під час розмови ми дізналися, що за останні півроку про нього зняли сюжет телеканали СТБ, НТВ, ICTV, 5 канал, Новий канал, ТРК Україна, Суспільне Черкаси. Увага велика, адже розповісти дійсно є про що. Та скажемо наперед, що наша публікація розкаже про Євгена набагато ширше

Назва нашої річки походить зі складної мішанини давніх східних мов і в перекладі на українську є близькою до слів «хвиля», «глибока вода». Перша документальна згадка про Удай сягає 1390-го року. Та вчені переконливо довели, що цій, порівняно невеликій, прісноводній артерії мільйони років. Більше того, у прадавні часи Приудайський край був затоплений мілководдям, котре доходило до Чорного моря

Вона не шкодує за прожитими роками. Бо присвятила себе родині та улюбленій роботі. А на заслуженому відпочинку займається вирощуванням квітів, вишиванням, читанням. Вірить у перемогу і в те, що на місці руїн виростуть квіти

Історія двох літніх пар – Гражевичів і Полянських із нині окупованого Сєвєродонецька на Луганщині, котрі у поважному віці мусили втікати від війни на мирну територію України, типова для цього важкого воєнного часу: вона драматична і водночас по-своєму життєствердна. Луганчани – вимушені переселенці, нині оселилися у нашій Варві, у будиночку біля

Перегартуєш фейсбучну стрічку новин і раз-по-раз натикаєшся на повідомлення про розшук наших воїнів, які зникли безвісти у районі активних бойових дій на сході України. Таких повідомлень останнім часом занадто багато. У переважній більшості запитів зазначено, що зв'язок втрачено, коли чоловік перебував у Бахмуті, Соледарі. Батьки розшукують своїх синів, жінки - чоловіків, сестри - братів... Бахмут сьогодні - місто незламності і хоробрості наших воїнів, доблесті і звитяги

Подружжя Грушків до останнього надіялося, що їхню Василівку, що на Запоріжжі, звільнять від рашистів, та після псевдореферендуму про приєднання окупованих територій до росії Юрій Павлович і Тамара Миколаївна вирішили виїздити з рідного містечка, напівзруйнованого і малолюдного. Жити з російськими паспортами на українській рідній землі не схотіли. Прихисток переселенці знайшли у Пустій Греблі

Валентина Запорожець має колекцію, яка складається з півтора тисяч листівок. Та унікальність зібраного зовсім не в кількості. Серед них є екземпляри, надіслані з різних куточків світу, починаючи з 1905 року. Раз на рік жінка дістає коробки з листівками і розкладає їх по кімнаті, щоб ті «відпочили» та «подихали»свіжим повітрям. А почалося її захоплення в 1993 році