
З одного боку це дуже романтично, з іншого постійне перебування під водою, до того ж постійне похитування води дуже втомлює, не вистачає повітря. Щоб добратись до їдальні, потрібно піднятись ліфтом на 7 поверх. Загалом на цьому кораблі проживало 2 тисячі українців.

Хтось би сказав, що сумчанина Сергія Костюка з Борзнянщиною пов’язує не так уже й багато: п’ять перших років життя, проведених у Кинашівці, та місцева рідня по батьківській лінії. Але саме рідня, як по батькові, так і матері, коріння яких проросло на Чернігівщині та Сумщині, стала тим містком, який назавжди поєднав молодого чоловіка з нашим краєм.

Рецепт сімейного щастя, як і рецепт борщу, у кожної родини - свій. Але є у ньому і спільні для всіх «інгредієнти». Наприклад, любов, взаємоповага, взаємодопомога. Все це у родині Тетяни Лапицькоїі Олександра Лося є. Вони міцно люблять одне одного, невтомні у праці.

Хто проходив чи проїздив у Коропі провулком Краснопільським, який знаходиться якраз навпроти двоповерхівки по Чернігівській, той не міг не помітити декоративної кринички, а поряд - двох сніговичків - хлопчика і дівчинку. Оминути таку красу не могли і ми. Зайшли до двору, аби зустрітися з господарями

Микола Федорович Топчій із Понорниці - один із тих, кого війна нарекла Героєм. Навіки. Посмертно. Старший лейтенант отримав мінно-вибухову травму під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута. Серце офіцера, люблячого чоловіка, тата і дідуся перестало битися 3 квітня.

Після вибуху на Чорнобильській атомній електростанції у 1986 році - найгіршої ядерної катастрофи XX століття - ліквідаторів тисячами привозили сюди в рамках широкомасштабної та небезпечної операції. Вони приборкували ядерну стихію, не шкодуючи свого життя, зупинили стрімке поширення вогню, чим уберегли людство від ядерного апокаліпсису. На превеликий

Майже у 60 років, воюючи на фронті, сосничанин Петро Коробкін отримав іменний годинник від командувача Сухопутних військ. В квітні 2022 року сосничанин Петро Коробкін сам пішов до військкомату і попросився воювати. Минув час, поки йому дали повістку і він пішов захищати рідну Україну. А два місяці тому захисник отримав в нагороду іменний годинник

Уперед голку, стебловий, петельний, тамбурний, козлик... Більшість чоловіків навряд чи скажуть, про що йде мова. Але не 32-річний Андрій Колесник із Ніжина. І хоч вишивкою він захоплюється менш ніж рік, його роботам уже можуть позаздрити вишивальниці зі стажем. І це при тому, що фах у чоловіка суто технічний - працює Андрій майстром

Синьооким потічком розбіглися біля двору проліски, а побіля хати журно нахилили голівки біло-жовті нарциси. Весна забриніла над Дейманівкою, дихнула своєю свіжістю, збігла на гірку недалеко від будинку Радченків і розбудила білокорий гай берізок, заграла сонцем на глиці молоденьких ялиночок, котрі ніби за руки взялися і рівним рядочком розрослися на підгір'ї.

Батько-одинак із Сухині Сергій Колесник не пам’ятає, щоб хтось колись втовкмачував у його голову цю здавна відому народну мудрість. Та й навряд чи сприйняв би її у молодості. Шість років було йому, коли помер батько, залишивши дружині Марії шестеро діток. Брат радив сестрі здати чотирьох найменшеньких в інтернат. Видно, пам’ятав, як колись і його з чотирма братиками забрали в Яблунівський інтернат,