
Ще недавно корюківчанка Наталія Голяк так раділа, що зустріла нарешті своє справжнє кохання! Випадково, як це і буває. Дякувала долі, що послала чоловіка, який прийняв її двох дітей і був їй розрадою та підтримкою після першого шлюбу, що розпався. Однак вони не встигли стати сім’єю, бо війна забрала життя її коханого Олексія Макея з Семенівки. Росія зруйнувала мільйони доль українців. І це одна з таких історій.

Ірина народилась у селі Понори тодішнього Талалаївського району у великій українській родині. Була четвертою і наймолодшою серед дітей. Має старшу на 11 років сестру і двох братів. Мама її є уродженкою цього ж села, а батько родом з села Коробки на той час Ріпкинського району. Природа там, за словами Ірини, напрочуд мальовнича. І саме подорожі до

Олександр Володимирович вів щоденник, де розповідав про злочини рашистів і героїчну оборону міста. Подружжя навіть написало листа, в якому попрощалося зі своїми дітьми. Однак Чернігів вистояв, орки ганебно накивали п’ятами. Й одного дня настала благодатна тиша, без лютих вибухів.

Наталія Соколова народилася в Чернігові, навчалася в гімназії 31. Там дівчина почала поглиблено вивчати іноземні мови, чому сприяла і співпраця навчального закладу з асоціацією «Liouba Lorr'Ukraine». У віці 12 років вона вперше за підтримки цієї організації побувала в Франції. З того часу підтримувала стосунки із подружжям Флор та Лоран.

Про те, що за підсумками 2022 року Надія Таратухіна посіла перше місце в рейтингу тренерів Чернігівщини, стало відомо невдовзі після того, як її вихованці (віком 13-16 років) повернулися додому в Мену з цьогорічного — січневого — чемпіонату нашої області, який проходив у Броварах. Там вони вибороли 16 медалей: 6 золотих 7 срібних і 3 бронзових. Надія Таратухіна — одна з двох їхніх тренерів. Друга — Ірина Терпицька.

Ця родина добре відома не лише в Мені. Близько 20 років тому Скоробагатьки започаткували свій бізнес, який суттєво полегшив організацію рідними та близькими проводів в останню дорогу покійних. До цієї справи Скоробагатьки йшли довго
Вони у парі майже 54 роки. Живуть у любові та злагоді.

Щоб відволіктися від війни Людмила Пома почала плести ковдри і доріжки. А коли кількість готових виробів сягнула майже 140 і закінчилася сировина, перейшла на малювання. За два тижні бабуся вже намалювала понад 40 картин і її кімната перетворилась на справжню галерею. Захоплюється настільки, що продовжує своє мистецтво при ліхтарику і при свічках, коли нема світла. Найбільше дивує її азарт в такому віці, адже Людмилі Іванівні - 88 років!

Вона виглядає старшою за свої роки, але мова зовсім не про зовнішню зрілість. Ні, просто її очі дивляться на співрозмовника з глибокою осмисленістю, без тієї дитячості, яка притаманна її вікові. її мова виважена, чиста, речення - короткі, по суті. її день розписаний майже похвилинно: школа, заняття музикою, спортом і волонтерство. А борзнянці Ярині Косяненко усього 13 років...

Дитинство - голодне і босоноге, юність - війною обпалена, трудове життя - гартоване колгоспними буднями. Це окремі сторінки із книги буття одного із довгожителів Атюші, знаного теслі села Миколи Лукича Баранця, на життєвий поріг якого святий Миколай приніс 95-річний ювілей.

Термобілизну і флісові кофти, шапки і бафи, спальники і маскувальні халати для наших воїнів- захисників шиють коропські волонтерки Оксана Тептюк і Тетяна Назарчук. Усе це стало можливим завдяки фінансовій підтримці земляків. Бо і професійну швейну машинку змогли придбати, й оверлок, й необхідні тканини.