Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » «Адольф Гітлер» і Володькова Дівиця

«Адольф Гітлер» і Володькова Дівиця

 

Це трапилося влітку 1943 року. Повільно, але невпинно наближався час розплати над нациськими загарбниками. Перемоги радянської армії на фронтах сприяли активізації партизанської боротьби. Партизанське з’єднання «За Батьківщину» базувалося тоді в урочищі Хмельник Носівського району. В липні з’єднання вже нараховувало понад три тисячі чоловік. 



Партизани з’єднання «За Батьківщину». 1973 рік

Батальйони були перетворені у полки. Їх удари по ворожому тилу ставали дедалі відчутнішими. Усі операції ворога по знищенню партизан – і облоги, і каральні експедиції закінчувалися провалом. Як образно говорили тоді, партизани повністю «осідлали» залізничну лінію Київ – Ніжин. У ночі ворожі поїзди тут не ходили зовсім. Тільки ранком німці посилали по лінії свої бронепоїзди, щоб пересвідчитися, що залізниця за ніч не замінована партизанами. Для покращення її охорони окупанти знищували все обабіч залізниці на віддалі 200-300 метрів від неї. Тут зовсім оголювалася місцевість – вирубалися дерева, кущі.

У лютому 1943 року велику диверсію на залізниці здійснив залізничник Василь Татарчук. Разом із Іваном Дубиком вони дізналися, коли на фронт буде рухатися поїзд із німецькими солдатами. До диверсії залучили залізничних обхідників Івана Пелехая та Степана Ігнатенка. Коли стемніло, вони взяли потрібні інструменти і відгвинтили гайки на з’єднаннях рейок, а потім повиймали із шпал костилі. У темряві здавалося, що колія у порядку: рейки були на місці. Почувся гуркіт поїзда. Як тільки він підійшов до підготовленого місця, сталася аварія. Паровоз і вагони з ворожими солдатами полетіли під укіс. 



Диверсія на залізниці

Разом із вибухом боєприпасів сталася пожежа. Під уламками вагонів загинуло багато гітлерівців. Штурман фюрер Дітц доповідав своєму начальству, що внаслідок аварії цього ешелону, що транспортував на фронт зенітну артилерію, загинуло багато воїнів. Два ворожі санітарні літаки протягом доби вивозили з місця аварії вбитих і поранених солдатів та офіцерів.

Василь Татарчук ще довго працював на залізниці, надаючи партизанам допомогу в здійсненні диверсій, а потім перейшов у партизанський загін. Після війни він та Іван Дубик були нагороджені орденом Червоного прапору та медаллю «Партизани Вітчизняної війни» І ступеня.

З 5 липня до 23 серпня тривала битва на Курсько-Орловській дузі. Була у цій перемозі і часточка партизанів-месників з’єднання «За Батьківщину». Майже щодня на залізничному полотні злітали з рейок вагони з бойовою технікою та живою силою противника, розвалювалися залізничні мости. А все це на два – три дні затримувало рух по залізниці, залишаючи передню лінію атаки фашистів без підтримки.

Липень, серпень 1943 року були місяцями найбільшого піднесення рейкової війни. Так, у червні партизани здійснили 8 великих диверсій на залізниці, у липні – 9, а у вересні – 13.

Після того, як партизанами були знищені ворожі бронепоїзди, в літку 1943 року для даної ділянки залізниці нацистами було побудовано спеціальний бронепоїзд. Це була фортеця на колесах. Крім паровоза і контрольних, навантажених баластом, платформ, що рухалися попереду і позаду броньовика, у ньому було чотири спеціально виготовлені броньовані вагони з багатьма амбразурами, через них німці безперервно сіяли смерть по обидва боки залізниці. Це броньоване, озброєне артилерією, великокаліберними кулеметами, мінометами чудовисько почало виїжджати кожного ранку на залізницю і поволі, немов промацуючи колію, рухатися по ній, стріляючи в бік лісу і населених пунктів. Йому присвоїли ім’я фюрера. На вагонах і паровозах великими літерами були написи «Адольф Гітлер».

Цей бронепотяг підпорядковувався Еріку Коху (ставленику Гітлера для боротьби з партизанами). Кох кожного дня доповідав Гітлеру про результат роботи бронепотягу, що називався його іменем. Обслуговували його есесівські головорізи. Це мало піднести бойовий дух німецьких солдат, який почав значно занепадати. Після того як проходив цей бронепоїзд починався рух ворожих ешелонів, що спішили до фронту.

Ідея розправи з «Адольфом Гітлером» виникла у підривників полку Миколи Симоненка. Коли задум в основному був обдуманий, Іван Бовкун схвалив план операції. Симоненко з командуванням полку виїхали для вибору місця диверсії. 



Карта місцевості


Вирішили здійснити підрив бронепоїзда на 118-му кілометрі біля будки колійного обхідника. 



118 кілометр. 2018 рік



Місце події. 2018 рік

Ця ділянка була вигідна з точки зору маскування. Приймаючи до уваги те, що есесівці будуть оборонятися до останнього, по обидва боки місця диверсії партизани вирили окопи. Операцію доручили здійснити взводу підривників Миколи Пісоцького і бійцям роти Климента Скотаря. Очолив операцію командир полку Микола Симоненко.

До місця диверсії непоміченими добралися в ночі 6 липня. У темноті заклали шість саперних п’ятдесяти кілограмових авіабомб. Роботу закінчили пізно вже після опівночі. Підрив мали здійснити із замаскованих окопів із допомогою детонатора.


У середу, 7 липня, на світанку, зі сторони Ніжина з’явився нациський бронепоїзд. Він рухався повільно важко брязкаючи металом, ніби сліпий, промацуючи перед собою шлях. Партизани побачили, що поруч із платформами, завантаженими мішками із піском, рухається ще одна відкрита площадка, на якій установлені кулемети. Біля них сидів гітлерівець і грав на губній гармошці. Усі вибухи гримнули одночасно. Паровоз і броньовані вагони як іграшкові покотилися під укіс. З двох уцілілих вагонів ворог відкрив вогонь. Тоді по німцях ударили саморобні партизанські гармати, якими командував Леонід Рубан. Сигнали до атаки, крики «ура», – і партизани кинулися довершувати те, що не знищили вибухи. Атака була такою навальною, що німців не встигли навіть відкрити вогонь. І тих, хто чинив опір також настигали партизанські кулі. Бій тривав не довго, близько пів години. Уся обслуга бронепоїзда, а їх було біля 60 чоловік, була знищена, а партизани не мали втрат. 



Знищений бронепоїзд 1943 рік



Підірваний бронепотяг

Операція принесла народним месникам багато трофеїв. Озброєння партизанського полку поповнилося десятками станкових та ручних кулеметами, багатьма автоматами й гвинтівками, великим запасом патронів, артилерія загону – ще чотирма гарматами. Рештки «Адольфа Гітлера» облили пальним і підпалили.

До складу підривної групи Миколи Пісоцького входили підривники Василь Буранов, Микола Дементьєв, Іван Ляшко, Григорій Сабанцев, Микола Якименко. Підривник Микола Іванов виготовив саморобну міну: дерев’яний ящик, наповнений вибухівкою, на гумовій стрічці вставлявся до детонатора бойок із прив’язаним до нього мотузком. У потрібний момент смикали за мотузок, бойок вдаряв по детонатору і таким чином здійснювався вибух. Для місцевого музею Михайло Іванов виготовив модель такої саморобної міни, де макет експонується і заказ.



Модель саморобної міни у музеї

Операцію по знищенню гітлерівських солдатів здійснювали роти Андрія Вовка і Євфима Гусєва. Це їх бійці після вибуху атакували бронепоїзд, знімали з нього озброєння. Поряд з чоловіками в операції брали участь і дівчата: Ольга Гарковець, Ольга Каленик, Галина Рикунич та Марія Якименко. В цьому бою обов’язки другого номера кулеметника виконувала смілива ніжинка-партизанка Олена Колесник, яка з перших днів війни була партизанською зв’язковою, а потім зі своїм 14-річним сином Олексієм пішла в загін. Відважна жінка та її син нагородженні орденами Вітчизняної війни І та ІІ ступеня.

Так безславно закінчив свій шлях броньований «Адольф Гітлер». Тоді у газетах було опубліковано зведення Радінформбюро, в якому говорилося про те, що українські партизани неподалік міста Ніжина знищили ворожий бронепоїзд «Адольф Гітлер» і весь загін гітлерівців, що його обслуговував. Також відомо, що після знищення бронепотягу Ерік Кох повідомив Гітлеру, що нібито радянська армія висадила десант з двох полків, які оточили бронепотяг, німецькі бійці героїчно боролися, а коли закінчилися боєприпаси – підірвали бронепотяг та себе. Фюрерів тезка загинув у нерівній, але мужній і героїчній боротьбі.

У період війни про сміливу операцію на багатостраждальній, але не скореній українській землі, військовий кореспондент Ліпавськй написав свій нарис «Кінець «Адольфа Гітлера». Ця замітка обійшла чи не всі тодішні газети Радянського Союзу, а у 1965 році Ліпавський розшукав багатьох учасників цієї операції і розширив свою статтю новими матеріалами.

З часом на місці події був встановлений пам’ятник та висаджений клен та верба, а кожного року 9 травня та 7 липня проїжджаючі потяги давали гудок, тим самим засвідчуючи, що вони пам’ятають про ціну мирного неба над своєю головою. Наразі там є оновлений пам’ятний знак «Цей пам’ятник увіковічнює собою, доблесть та відвагу бійців партизанського загону «За Батьківщину», які на цьому місці підбили бронепотяг «Адольф Гітлер». 



Пам’ятник. 2018 рік



Партизани та учні школи на місці події. 2015 рік

Пам’ятник за свої кошти встановив Сергій Вовкогон, онук партизана Василя Крапив’янського, який брав участь у цій операції. 



Сергій Вовкогон з батьками


Сергій ТИМОШИК. с. Володькова Дівиця


Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Гітлер, село, Володькова Дівиця

Добавить в: