
Старенький будиночок у селі Мале Устя давно осунувся і сарай розвалився - в ньому багато років ніхто не проживає. Та цього року він став прихистком для сім’ї переселенців чернігівців Сергія Семеновича та Любові Петрівни Дроб’язків. Колись в цьому будиночку жила бабуся Сергія Семеновича. Чоловік народився у цьому селі над Десною, але вже 40 років минуло, як він з сім’єю проживав у Чернігові

Цього літа а Тупичеві на Городнянщині мав з'явитися музей раритетної мототехніки. Відкрити його планував уродженець села 42-річний Олександр Шпак із Чернігова. Він зібрав колекцію зі 150 (!) мотоциклів, мопедів та велосипедів і звіз її в Тупичів. Проте плани зірвала війна. Уже першого ж дня повномасштабного вторгнення росі! село опинилося під окупацією. Наслухавшись

Інспектор прикордонної служби відділу «Гірськ» городнянець Павло Шекера разом з іншими прикордонниками стояв на захисті Чернігова коли російські війська намагалися пробити собі дорогу через місто до омріяного ворогом захвату столиці. Вранці 28 березня Павло вкотре разом з побратимами вирушив на блокпост в районі сміттєзвалища на заміну хлопцям

І для Олександра і Людмили Максименків зі Сновська це державне свято стало ще й сімейним у 2010-му. Тоді 24 серпня народився їхній первісток Сергій. У 2013-му свято стало потрійним — цього ж дня з ’явився на світ і молодший Артем.
“Оце точність!”, - жартували друзі, вітаючи батьків. Дехто всерйоз допитувався. як змогли так вирахувати.

На долю Олександра Бабка випало багато труднощів, та чоловік не зневірився і каже, що опустити руки - це останнє діло. Його мама і вітчим трагічно пішли з життя в один день. У 24 роки хлопець став опікуном двом чу-1 жим дітям. Залишився вдівцем з трьома рідними дітками на руках. Він постійно шукає заробітки і каже, що навіть в селі можна знайти копійчину

Аби відволіктися від сумних думок й чимось зайняти руки, Оксана допомагає тітці Любі по господарству й на городі, їздить з донькою до школи, у спортзалі якої разом з іншими волонтерами плете маскувальні сітки, ходить по інстанціях у пошуках роботи й розуміння - намагається призвичаїтись до свого нового життя і мріє якомога швидше повернутися додому, на Донеччину..

Сповнений сил та енергії, молодий і красивий, дуже сильний, справжній богатир, добре обізнаний у військовій справі, надійний побратим, із яким і у вогонь, і у воду. Руки мав золоті, і серце в нього теж було золотим: добре, чуйне, ніжне, любляче... А війна нарекла його ще й Героєм. Навіки... 12 липня наш воїн отримав на Донеччині серйозне поранення

29-річна Ірина Скриль з Киріївки каже, що сусіди вже звикли до їхніх “крикунів” - саме так ніжно називає вона свою екзотичну дуже емоційну домашню птицю через їхню рису кричати від появи чужої людини.

Щиро кажучи, в те, що росія посміє напасти на нас війною, вірило небагато. Путін хоч і дратував світ останні вісім років, однак всі агрументи зводилися до одного: про яку війну може йти мова у цивілізованому ХХІ столітті, коли більшість політичних й економічних непорозумінь вирішуються за столом переговорів. У гіршому випадку думалося: ну, відчикрижив з мапи України болючий шмат території й на цьому, може, заспокоїться.

Аби наші армійці ситими були, смачно обідаючи в окопі чи бліндажі, згадували домівку, коропські жінки Оксана Тептюк і Тетяна Назарчук зранку й до пізнього вечора печуть, сушать, консервують. Їхню надзвичайну ініціативу підтримало немало людей: хтось - продуктами, хтось - коштами, а дехто - вдягнув фартух і став до плити.