Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » «Хочемо залишитись у селі, у місто не повернемось», - Кажуть Дроб’язки

Радио
Радио

«Хочемо залишитись у селі, у місто не повернемось», - Кажуть Дроб’язки

 

Старенький будиночок у селі Мале Устя давно осунувся і сарай розвалився - в ньому багато років ніхто не проживає. Та цього року він став прихистком для сім’ї переселенців чернігівців Сергія Семеновича та Любові Петрівни Дроб’язків. Колись в цьому будиночку жила бабуся Сергія Семеновича. Чоловік народився у цьому селі над Десною, але вже 40 років минуло, як він з сім’єю проживав у Чернігові. Він вже пенсіонер, а ось його дружина ще не пенсійного віку. Нині про­живають на одну пенсію і мріють тут залишитись. Але мрія - то добре, але можливостей не вистачає. Подружжю потріб-1 но придбати будинок, адже бабусин не придатний для життя, хіба що є дах на деякий час.



- Ми довго добирались до села. Спочатку навіть не думали сюди їха­ти. Мости зірвані з обох боків - і через Чернігів, і через Десну від Великого Устя, з’єднання ніякого. Трималися у місті скільки могли. Я під обстріла­ми щодня ходила на роботу, - роз­повідає Любов Петрівна.

- Працюю у АТБ. Товару чимало. Люди поспіша­ють за продуктами, і хліб доставля­ється - розуміла, що треба йти на роботу. Ті працівники, які прожива­ли далеко, не виходили на роботу, а мені близенько і тому не могла си­діти дома. Поруч військова частина. Постійно бомблять. Навколо ТЕЦ, капронка, СК - все горить. У мага­зині вікна трясуться. Дуже страш­но було. А чоловіку вдома ще страш­ніше, він не відпускав мене, пережи­вав за моє життя. Коли у квартирі не стало ні води, ні газу, ні світла, готували їсти на вогнищі. Одного дня у черзі за привозною водою стоя­ли три години. Повертаємось, а біля нашого будинку все в диму. Наша кім­ната у малосімейці уціліла, але після того ми наважились кудись їхати - куди доїдемо.

- Під постійними обстрі­лами з 5 години ранку ми вибирались із міста. Із собою взяли найнеобхідніше, що могли донести у ручній валі­зі, бутерброди, ліки, спідню білизну. Але того дня ніхто зовсім нічого не їв, не хотілося. Поїли тільки на дру­гий ранок. Волонтери нас достави­ли до Борзни о 17-ій. Там пропонува­ли прихисток. Але до рідного села було рукою подати і ми попросили волонтерів підвезти нас до Десни. А вже звідти човном перебрались до Малого Устя. Тут нас зустріла чо­ловікова сестра.

Їхали ми не самі, ще дочка із вну­ком. Будинок не опалювався, ліжка були. Щось принесли рідні, щось су­сіди. І матраци, і подушки, і карто­плю, і яйця. До речі, сусіди Параскева Іванівна та Віктор Миколайович Савченки та Віктор Петрович і Валентина Миколаївна Максименки постійно нам допомагали. Велике їм спасибі. Спочатку готували їсти на вогнищі, а з часом племінниця знайшла електроплитку, заміни­ли в ній тени і тепер готуємо на електриці. Воду беремо з колодя­зя. Заготовляємо дрова, бо все-та­ки надіємось зимувати в селі. Тут нам дуже подобається. Свіже по­вітря, за увесь період перебуван­ня тут я ні разу не пила пігулок від астматичного кашлю, а ще психо­логічно тут легше.

Спочатку ко­лотилася від звуків трактора, мо­тоцикла. Потихеньку налагоджує­мо свій побут. Засадили город всім: і картошечка, і морквочка, і цибуль­ка. З насінням теж поділились сусі­ди, дещо купили. Городину садили пі­зно через повінь, вода доходила до двору. На разі період заготівлі сала­тів, компотів. Купуємо банки, криш­ки. Допомогу як внутрішньо перемі­щені особи у сумі 2200 грн одержа­ли днями за два місяці. Більше, сказа­ли, виплат не буде. Тому щось купує­мо, щось беремо в борг, але до зими підготуватись треба. Якщо не при­дбаємо будиночка, то можливо ще якось перезимуємо у бабусиному. А надалі допомогти придбати будино­чок нам обіцяють діти, родичі. Ціна на житло в цьому селі значуща - 120­160 тисяч гривень. Гуманітарну до­помогу ми одержували два рази. Були і продукти, і засоби гігієни. Дуже вдячні за будь-що.

Дочка із внуком вже повернулись у Чернігів, зять ще не повернувся зі служби. Старша дочка із сім’єю теж повернулась. Вони на період во­єнних дій перебували у свекрухи у Житомирі. Навідуються і до нас, - розповіла Любов Петрівна.

Сергій Семенович народився у селі Мале Устя. Любов Петрівна із Рівненської області. Навчалась у Чернігові. Зустрілась пара на КСК. Вона там працювала ткачихою, а він помічником майстра. Побрались зов­сім молодими, їй 18, йому 22. Він про­довжив навчання, здобув вищу осві­ту і обіймав керівні посади. Вона дов­гий час була ткачихою. Але з кожним роком стан здоров’я погіршувався, не вистачало свіжого повітря. Через це змушена була змінити роботу та ще і чоловік працював позмінно, а малі діти потребували уваги. Останнім часом працювала касиром в АТБ. Любов Петрівна не боїться щось змі­нювати в житті, постійно навчається. Вона закінчила 3-місячні курси маса­жистів, щоб допомогти доньці реабі­літуватись після аварії. Кожного дня платити за масаж для сім’ї було дуже дорого, тому мама і прийняла рішен­ня. Навчалась і відразу закріплюва­ла на практиці. Часто запитувала по­ради у свого керівника. Він був ліка­рем невропатологом. А потім з’яви­лись клієнти і додаткові кошти. Любов Петрівна і нині не проти допомогти людям, каже, мені допомагають і я не відмовлю. Тож бажаючі можуть звер­татися.

У Малому Усті жінка забула про пі­гулки, тут чисте повітря, зранку вихо­дить на ганок і насолоджується і пові­трям, і краєвидами. На землі працю­вати - теж не звикати. У місті мали дачу і обробляли 8 соток землі. Село для обох - райський куток. Люди тут дуже щедрі, привітні. За будь-яку до­помогу подружжя дякує. І якщо у ко­гось є зайві продукти чи одяг, то поді­літься з добрими людьми. А можливо знайдуться інвестори чи волонтери, чи власники будівельних магазинів, а чи просто небайдужі люди, які допо­можуть Дроб’язкам у придбанні й об­лаштуванні будинку. Сума на перший погляд невелика, та з однієї пенсії не розженешся. Потрібно все почина­ти спочатку. Подружжя налаштоване оптимістично, і це дає їм гарний старт. Все буде Україна! З вірою у перемогу!

Джерело: газета “Вісті Сосниччини” від 28.07.2022, Олена КУЗЬМЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: переселенці, Дроб’язко

Добавить в:
 
 


Центр Комплект