
Коли Миколі Майданнику з Малої Загорівки приходить «есемеска», що на його рахунку вже з’явилася пенсія, то він заводить свою «ластівку» і їде в банк у Борзну. Там разом і свої попутні справи вирішить, і розвіється, й поспілкується із колегами та знайомими. Особливо радіє пенсіонер зустрічі зі своїм старшим наставником, колишнім завгаражем Олександром

Жителі мікрорайону Підкинашівка Борзни, та й не тільки вони, дуже добре знають родину Василя і Наталії Драшпулів. Та і як не знати веселого кучерявого чоловіка, котрий був душею вокально-інструментального гурту, а своєю грою на гітарі зачарував не одне слухацьке серце. І хоча зараз Василь Васильович працює в сусідньому районі на агропідприємстві

У телефоні 46-річного Володимира Завгороднього, водія ТОВ «Ічнянське», зберігаються фотографії розбитої ворожої техніки: танки, БТР, «Град». У покинуте залізяччя їх перетворили наші захисники. Але навіть розбите, воно нагадує, яка смертельна небезпека чатувала на жителів нашої Ічнянщини за окупації.

Вона робить перші кроки на європейських стартах. Та ступає не тихо-тихо, боязко. Іде впевнено - до вершин. Це талановите дівчатко посіло 31 місце із 69 на європейському тенісному форумі! Знайомтеся - це маленька зірочка великих змагань Ілона Бугай із Коропа.

Були часи, коли торфопідприємство «Вольниця» забезпечувало людей недорогим паливом. Зупинилося виробництво десять років тому. Але люди у селищі, що виросло навколо виробництва, залишилися. Сьогодні там проживає лише сім чоловік. На торфу - так рождественці називають віддалений куточок Накоту, де колись працювало торфопідприємство «Вольниця».

Із пекла війни до Парафіївської громади, починати життя фактично з нуля. Сьогодні у Софіївці та навколишніх селах Юлію В'юнову та Олену Мнушку добре знають. Жінки-переселенки - з Донеччини. Займаються господарством, мають на двох 8 корів. Та сироварінням. Вже відомі в цих краях своєю продукцією - вершками, маслом та сирами власного виробництва. Вони - яскравий приклад стійкості

Олегу виповнилось 46 років. 27 квітня він мав би святкувати черговий день народження у колі родини, друзів та близьких людей. Але ворожий снаряд, який влетів у бліндаж наших захисників під час жорстокого обстрілу висоти в районі Новоселівки, що під Черніговом, поставив крапку на всіх сподіваннях, мріях, на майбутньому.
У Людмили Миколаївни, мами Олега

Сто років життя нарахувала поки доля жительці м.Городня Марії Федорівні Радченко. Народилася жінка 1 серпня 1922 року в Івашківці. ЇЇ батько загинув у Другу світову під Ленінградом, а брат, який служив в авіації— під Москвою. З трьох сестер Марія залишилась у матері старшою.

«Люди в Носівці». Саме таку назву обрали для нещодавно створеної групи в мобільному додатку Viber її адміністратори, носівчани Алла Чайка та Артем Стоян, які одностайно вирішили, що в такий складний для всіх українців час важливо гуртуватися задля підтримки тих, хто цього потребує.

За день до загибелі єдиного сина Владислава Валентина Грищенко побачила біля двору величезну зграю птахів, що ходили під вікнами по траві і яких ніколи раніше не зустрічала. На наступний день, випадково глянувши у вікно, побачила, що поряд ходила всього одна дивна птаха. А наступного дня до двору прийшли військові і сказали, що її єдиний синочок загинув.