
Сім’я Сенинець, з якою познайомилася у Боршні, - дружня, віруюча та гостинна. їхній двір та будинок у селі вирізняються з-поміж інших хвірточкою, обкладеною довкола каменем, та цікавим оздобленням. Усе це результат роботи голови сім'ї - Юрія Сенинця, який з будівельними роботами на «ти».

Відомі українознавці та культурологи у своїх працях завжди відмічають, що Україна сторіччями багата на хліб, цукор, нафту, ліс (сьогодні не про тарифи на газ і вирубку лісів). Звісно, ще й на талановитих роботящих людей - це головне українське «золото». Я б додала в цей список ось що.

Дорогою додому більшість із нас проглядає стрічку новин у фейсбуці, читає книгу, відповідає на повідомлення або ж милується краєвидами осіннього міста. Але деякі люди позбавлені цього. Хтось не бачить із народження, інші - внаслідок тих чи інших фактів.

Ми вже навіть не уявляємо свого життя без газу, води, мобільного зв’язку та інтернету. Жителі ж Нової Тарнавщини, Нетяжиного, Покрівки попри перебої зі зв’язком та водою, браком роботи та відсутністю блакитного вогника знаходять гармонію в іншому - тиші, усамітненні та спокої.

«Все наше життя було невідокремленим від образу Коцюбинського, його творчості, його життя. Я виростала з якимось природним відчуттям всеприсутності Коцюбинського», – так проникливо написала про класика української літератури його племінниця – Михайлина Коцюбинська.

Так на Коропщине говорят о водителе Червоненского психоневрологического интерната — 71-летнем Петре Клименко. Человек-легенда, который не имеет высшего образования, зато имеет чрезвычайно высокий уровень образованности и воспитания. Он не просто водитель. Он психолог и старший товарищ.

Люблю спілкуватися із сільськими людьми. Особливо старшого віку. Від них віє спокоєм, вони непідробно щирі та відверті. Хай не зовсім розбираються у сучасних тенденціях і модних гаджетах, та попри це дуже мудрі і досвідчені, добрі та щедрі. А ще неймовірно працьовиті!

В одному з найвіддаленіших куточків Прилуччини живе молода дівчина, яку дехто називає Олена Анатоліївна, а хтось лагідно Альонка. Вона звичайна сільська жителька, яка безмежно любить своїх батьків, брата, бабусю, рідне село і всіх, хто в ньому проживає.

У 22-річного Романа Огієнка є мрія: хлопець хоче зробити своє рідне село красивішим. Кілька років тому сільський художник сипонув візерунків на автобусну зупинку. А цього літа взявся розмальовувати стовпи. Не було б щастя, то нещастя помогло - говорить народна мудрість.

Людмила Володимирівна Михайленко з Карильського каже, що життя в селі з його нескінченною роботою і турботами їй подобається. Іншого для себе і не уявляє. Родина тримає чималеньке господарство. Особливо ж районку зацікавив урожай цибулі...