Радио
Радио

Якшо людина хоче вишивати

 

Якщо людина хоче вишивати, Знайдеться в неї голка, нитка, час...
Зуміє всі відтінки підібрати,
Й шедеври вийдуть з-під руки не раз. Якщо людина хоче вишивати, Побачить в цьому радість і красу.
І по узорах буде мандрувати,
І вишиє на квіточці росу,
І створить диво, первозданну казку Їй усміхнеться сонечко в вікні,
Бо відіб’ється і любов, і ласка У хрестиках на білім полотні.


Надія КРАСОТКІНА

Якось, гортаючи стрічку новин у мережі Фейсбук, натрапила на сторінку Людмили Іванько. Мимоволі захопилася чималою кількістю світлин із численних музичних конкурсів та фестивалів, концертів. Давно знаю Людмилу Олександрівну як талановиту методистку Бахмацької школи мистецтв ім. А. Розумовського,викладача з фаху фортепіано, яка безмежно любить музику, свою роботу, всі знання та навички вміло передає своїм вихованцям. І тут, серед альбомів, помічаю один під назвою «Хобі». Очікувала, звичайно, побачити фото, пов’язані з музикою, але мої очікування не справдилися. Відкривши альбом, була приємно здивована.



Виявляється, Людмила Олександрівна серйозно захоплюється вишиванням.

Від вишиваних робіт Людмили Іванько очей не відвести. Вишивані картини нитками, бісером прикрашають її будинок, доповнюють інтер’єр, додають романтичності та шарму. Вони всі різні за розмірами, тематикою, кольоровою гамою, але водночас однаково привабливі і гарні. У галереї майстрині чимало полотен неповторної краси. Ці рукотворні роботи захоплюють своєю оригінальністю та неповторністю. Вони справили на мене найприємніші враження, захопили.

У третій четвер травня щорічно відзначається Всесвітній день вишиванки. Помітила, що у доробку вишивальниці не тільки картини, ікони, а й чимала кількість вишиваних сорочок, суконь, які вона з любов’ю виготовляла для себе, чоловіка, доньок та внуків. Тож напередодні 19 травня вирішила зустрітися із Людмилою Олександрівною, аби поговорити та дізнатися про маленькі секрети її великого успіху.

- Людмило Олександрівно, цікаво, а з чого все почалося?
- Спочатку спробувати себе у вишиванні вирішила молодша донька Олена. Вона придбала заготовку картини під назвою «Нерукотворний образ», над якою старанно працювала, але початківцю було, звичайно ж, нелегко. До цієї копіткої роботи долучилася старша донька Ірина, а згодом і я. Завершивши картину, були дуже задоволені результатом, - ділиться спогадами Людмила Олександрівна. Оздоблення власноруч виготовив батько Людмили Іванько Олександр Тимофійович Лісовий. До речі, він працював художником бутафором, віддав 57 років свого життя Чернігівському музично - драматичному театру ім. Т.Г.Шевченка та має єдиний запис у трудовій книжці. Мама теж була творчою людиною - прекрасно моделювала та шила одяг.
На цьому майстриня вирішила не зупинятися, адже зрозуміла, що вишивання - це її, а занурюючись у роботу, вона відпочиває, відволікається від буденних справ. Ось так і працює, постійно удосконалюючи свою майстерність.
Нині вмілі руки жінки створюють неповторної краси вишивані роботи. Над кожною із них вона наполегливо працює, вкладає любов, ніжність та тепло власної душі.
Гордістю Людмили Олександрівни також є полотно « Різдво», нитки до якої підбирала сама, не за схемою, намагалася, аби робота видалася яскравою та вишуканою. І, звичайно, її сподівання справдилися. А рамку із задоволенням також виготовив батько. Ця рукотворна краса у будинку Іваньків займає чільне місце.

Помилуватися красою робіт Людмили Іванько всі бажаючі могли і у Бахмацькому міському історичному музеї ім. Гната Яременка , де експонувалися її роботи.


Із непідробною радістю та захопленням вишивальниця розповідає ще про одну свою роботу - Плащаницю, яку вишивала для храму Успіння Пресвятої Богородиці м. Бахмача Чернігівської єпархії Православної церкви України. Над нею працювала тривалий час, і ні на мить не втрачала бажання вишивати, адже результат надихав, захоплював все більше й більше, а ще відчувала відповідальність за довірену справу. Як розповідає Людмила Олександрівна, приємною несподіванкою для неї були щирі слова подяки та Грамота, яку їй вручив отець Володимир Павлина, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці.

Майстриня із особливим настроєм працювала над іконами - образами Христа та Божої Матері. Адже вирішила, що вони повинні зайняти чільне місце у храмі, тож залюбки їх подарувала.

За словами Людмили Олександрівни, їй завжди подобалися елементи вишивки в одязі, вишивані сорочки, сукні. Саме тому вирішила власноруч виготовити оригінальну, для себе. Але, вигаптувавши одну, зупинитися не змогла. Згодом була ще одна, а потім ще і ще... Нині у гардеробі жінки чимало сорочок, суконь ,
всі вони оригінальні та неповторні.

- Для мене вишиванка - це частина національної культури, українських традицій, це історія, родинний оберіг та сімейна реліквія. Це те, що єднає українців, це своєрідний зв’язок поколінь. Мені здається, що вишиванку можна одягати як у будні, так і у особливі святкові дні, - говорить мисткиня. На моє запитання чи має Людмила Олександрівна улюблену вишиванку, жінка, на хвилинку замислившись, говорить, що кожна по-своєму дорога її серцю, адже у всі вкладено часточку душі. Пишається, наприклад, першою вишиваною сорочкою, яка виготовлена змішаною технікою.

- і нитками, і бісером. Її гордістю є Борщагівська вишиванка, в якій переважає чорний колір, але сорочка надзвичайно ошатна та святкова.
Для свого захоплення творча жінка не шкодує ані часу, ані сил, ані коштів. Галерея пані Людмили вражає різноманіттям тематики. Тут і пейзажі, і натюрморти, і квіти, і , звичайно ж, музичні інструменти. Але, як говорить

Людмила Олександрівна, природу, замки та будиночки їй подобається відтворювати найбільше.

- У будинку обов’язково повинно світитися світло,- говорить вона, - тоді мені здається, що тут вирує життя.

Якось майстриня обирала схему для своєї чергової роботи, зацікавилася на перший погляд гарним зображенням. Але, придивившись ближче, не придбала, бо вікно не випромінювало світла.

Людмила Олександрівна - щаслива дружина, донька , мама та бабуся. Пишається вона своєю творчою та дружною родиною - це її гордість, підтримка і надія. Всі вони залюблені в музику, це їх об’єднує, адже займаються однією справою. Часто разом виступають на сцені.

Майстриня не може сидіти без роботи, в неї з’являються все нові і нові ідеї, які вона згодом намагається втілювати в життя. Нині вона працює над картиною, яка має назву «Велич природи». Людмила Олександрівна відкриває секрет, що мріє побувати в горах, тому вірить, що коли вишиє гори, то в Україні закінчиться війна і її задум обов’язково втілиться в життя. Полотно, за словами Людмили Іванько, не лише приваблює гармонійністю кольорів, а має просто шикарний вигляд, та знайде місце в одній із кімнат, поряд з іншими роботами та картинами батька.

Милуючись всіма полотнами - потрапляєш у барвистий світ краси і фантазії авторки, яка черпає енергію та натхнення від улюбленої справи. Від пейзажів - віє теплом і затишком, квіти ніби оживають, викликають добрі думки і почуття, а у будиночках вирує щасливе та мирне життя.

Крім вишивання, Людмила Олександрівна безмежно любить квіти. Нині її квітники прикрашають весняні квіти, де переважають тюльпани. Доглянуті клумби влітку буяють різними сортами троянд, радують різнобарв’ям та барвистістю лілії, іриси, петунії.

Джерело: Бахмацька районна газета "Голос Присеймів'я" від 19.05.2022, Інна МОЗГОВА. Матеріал створено за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Іванько, вишивка, Бахмач

Добавить в:
 
 


Центр Комплект