Новини

Людям про людей 

  • Для Олега Михальця нинішня війна поча­лася ще три роки тому. Саме тоді, пішовши за вислугою років на пенсію, він підписав контракт на військову службу. Неабиякою мотивацією знову одягнути військовий од­нострій колишньому заступнику начальни­ка міліцейського райвідділку був його син Ярослав, професійний військовий, випуск­ник Львівської академії Сухопутних військ. Честю
  • Життя кожного з нас умовно ділиться на періоди: ось зовсім мале дитя, нерозривно пов’язане з мамою; воно росте, робить перші самостійні кроки; мить - і зовсім подо­рослішав, відчинив перед собою двері у дорослий світ із його відповідальністю, про­блемами та постійними викликами. І хоча у всіх цих видозмінах проходять роки, для матері вони часто пролітають наче
  • За потребою на фронті на другому місці після військових стоять ме­дики. Вони потрібні особливо там, де ворог нещадно посипає снаряда­ми. Після кожного такого прильоту на місце виїжджають медичні екі­пажі, цілодобово готові надавати першу медичну допомогу. В одній із таких, під Бахмутом на Донеччині й проходить службу героїня нашої публікації.
  • Про цю хорошу людину, берегиню роду і велику сільську трудівницю Віру Савівну РУБАН розповіла газеті сусідка - мешкан­ка мальовничої варвинської Зарічки Лідія Максимівна Нічик. І нагода повідати землякам про неї вагома - днями Віра Савівна зустріне славне 95-річчя від роду. А це ж не тільки довге людське життя, сповнене праці, незгод, труд­нощів і радощів, а ціла епоха
  • Миловаріння Катерина Зоз опанувала лише рік тому. Як і більшість підлітків, юна куликівчанка просто шукала засіб до самовираження, намагаючись спрямувати творчий порив у правильне русло. Вишивання, в’язання, крій та шиття - все да­валося їй легко, але не виклика­ло того захоплення, яке відчула, зваривши свій перший виріб з мила - яскравий тюльпан.
  • Зима вже наполегливо стукає у двері. Дотри­муючись календаря, цьогорічна осінь вступила у свої права чітко першого вересня, принісши із собою раптове похолодання, вологість, дощі та нічні заморозки. Навіть із протопленого будинку морозно споглядати на вулицю. А як же тим сердегам, хто залишився без кутка?
  • Якби не містечко Вилкове в Одеській області, мій рідний Генічеськ на Херсонщині був би найпівденнішим містом материкової України. До Криму ж ми найближче за всіх знаходимось: місто на Азовському морі лежить за кілька кілометрів від адмінмежі, тож ще у 2014-ому на прикладі сусідів ми побачили, що таке окупація. А у 2022-ому і на своєму прикладі...
  • У їдальні одного з навчальних закладів Прилук (кому треба - знають якого, а рашистам знати не потрібно) кипить робота. Їжею, щоправда, не пахне, а замість сто­лових приборів у руках людей - ножиці. Тут вирізають смужки для маскувальних сіток, поряд в'яжуть кікімори (спеціальні маскувальні халати для військових - пе­реважно, для снайперів)
  • Поки росія воює проти України, Україна воює за весь світ. І в цій війні разом з військовими є окремий надважливий фронт - волонтерський. Наразі во­лонтерська діяльність зосе­реджена на двох напрямках: допомога армії та підтримка громадян, які постраждали через військові дії', біженців та внутрішньо переміщених осіб. Відверто про волонтерство, мотивацію до нього та діяль­ність Благодійної організації «Благодійний Фонд «Фундація народу України» у розмові з очільником
  • Довго не затримувалися — що можна робити в селі, яке неодноразово підда­валося авіаударам, обстрілювалося з гармат та мінометів, з розбомбленою сільською радою, зруйнованою школою й медпунктом, перебитим водопрово­дом, лінією електропередач та переля­каними людьми. Отож підживившись у місцевого населення хто що встиг віджа­ти, загарбники поспішали вглиб країни — денацифікувати та демілітаризувати мирне населення. Люди ж, по суті, були залишені самі на себе.
Сторінка: 1  ...  131 132 133 134 135  ...  917     попередня | наступна