Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Сестра загиблого Олександра Ляха: «Тепер вже ніколи не зможу обійняти свого маленького великого братика»
Рекламодателям

Радио
Радио

Сестра загиблого Олександра Ляха: «Тепер вже ніколи не зможу обійняти свого маленького великого братика»

 

7 червня під час виконання бойового завдання у населеному пункті Клинове на Донеччині загинув 23-річний Олександр Лях.
13 червня в останню путь проводжали Олександра всією Жуківкою - востаннє попрощатися з ним приїхали друзі і однокласники із різних куточків громади, рідні та близькі, а також вірні побратими. Всі вони вшанували світлу пам’ять Олександра та поховали його на рідній землі.



Старший солдат Олександр Лях нагороджений Відзнакою Командувача об’єднаних сил «За звитягу та вірність».
Війна забрала мого єдиного братика.

23 роки, все життя було попереду.

Не можу змиритися з цим і не розумію як тепер жити без нього?

Саша був сповнений життя, оптимізму і мрій. Він був бунтівний і впертий, як стадо віслюків. Сміливості у нього було більше, ніж у всієї нашої сім'ї разом взятої, а ще він мав здорове почуття пофігізму.
Він любив дітей, котів, квіти і красиві речі, хотів купити мотоцикл після війни і побачити світ.
Ми маємо різницю у віці 12 років, тому я добре пам‘ятаю як мама була вагітна ним, як його маленькі п‘яточки стукали через живіт, як я слухала серденько.
Пам‘ятаю день, коли він народився. Як я їздила на велосипеді у Куликівський пологовий будинок. Було сонячно і тепло, легкий вітерець розвівав шарф на моїй шиї і тріпав волосся... З‘явилось нове життя, яка ж то була радість!
Пам‘ятаю, як його і маму привезли з пологового будинку. У той день було прохолодно і якраз відцвітали тюльпани. Ми зрізали квіти для мами і лікарів, а з них так і сипались пелюстки.
Мама довіряла мені в усьому, тому з першого дня я була задіяна у догляд за щокастим малюком, який так солодко і зовсім по новому пах.
Саша ріс активним хлопчиком, швидко освоїв повзання і сидіння, горщик, швидко второпав, як бігати і підстрибувати. Його обожнювали всі, чарівна посмішка, біляве волосся і грайливі оченята закохували з першого погляду.

Улюблений внук, улюблений син, улюблений брат...

Маленьким Саша любив конструктор лего, скільки у нього було його! Постійно будував складні машини і будівлі, взагалі міг збудувати будь-що!
Потім з’явився комп’ютер, який він теж швидко освоїв.

Він був доброю і чуйною дитиною, не мав і краплі зла до оточуючих.

Коли мені було 15 і я поїхала на навчання, він плакав і не хотів відпускати. Як пішов у школу- писав мені листи і малював малюнки...
Думала він піде моєю, вже протоптаною стежкою, я б допомогла в усьому, провела по знайомій дорозі.

Але він обрав свій шлях.

Становлення його як особистості припало на роки війни.

На навчанні у Конотопі він познайомився з військовими з АТО, потоваришував, вони проводили багато часу разом.
Потім він повернувся додому, влаштувався барменом у Чернігові, але думки про службу не покидали його. Тому у 19 років мій братик пішов добровольцем у армію, підписавши контракт на 3 роки.
Брати на службу початково його не хотіли, так як він напівсирота, мама з інвалідністю та і алергічні прояви, ато- пічний дерматит з медичної точки зору були протипоказом. Але якщо він чогось хотів, його не можливо було ні переконати, ні зупинити.
Знаєте як він відповідав?- Якщо я не піду, он той другий відмовиться, третій і четвертий, то хто буде боронити нашу країну? Хто залишиться?
Це наша Україна, нам чужого не треба, але і свого ми не віддамо!

Служити він відправився у 30 окрему механізовану бригаду ім. князя Костянтина Острозького.
Контракт вже добігав кінця, він мав йти у відпустку, але почалась повномасштабна війна і вибору у нього не було.

Про службу він нічого не розповідав, казав, що це заборонено. Профілі в інтернеті всі видалив, фото поширювати заборонив. Тепер деталей ми вже не дізнаємось ніколи, таємницю він забрав з собою.
За роки служби він змужнів, став чудовим молодим чоловіком, мудрим і розважливим. Якже я раділа, бачивши його таким, як же чекала зустрічі.
Тепер вже ніколи не зможу обійняти свого маленького великого братика, відчути тепло його тіла, запах. Не зможу розказати, як я його люблю і як сумую. Не зможу навіть провести в останню путь.
Ніхто мені не відповість у месенджер, нема тепер з ким ділитися новинами, нема з ким спорити через дурниці і біситися... нема більше мого братика, обірвалась ниточка, рухнуло все.
Мрії, які ніколи не збудуться. Життя, яке не справдиться. Не можу в це повірити, не можу прийняти. Дуже тяжко на душі, наче хто серце вирвав. Просто пекельний невимовний біль.
Спогади - це все що нам лишилося.
Дуже висока ціна оплачена.
Дякую всім, хто пам‘ятає, дякую за співчуття і підтримку моїй мамі, вона лишилася абсолютно сама і дуже потребує допомоги.

Прохання для всіх, хто знав Сашу - збережіть спогади про нього, зробіть так, щоб його жертва не була марна.

Вічна слава Герою!

Наталія Лях.

Газета "Поліська правда" від 16.06.2022

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Лях, Жуківка, загиблий, воїн, герой

Добавить в:
 
 


Центр Комплект