Новини

Людям про людей 

  • Історія двох літніх пар – Гражевичів і Полянських із нині окупованого Сєвєродонецька на Луганщині, котрі у поважному віці мусили втікати від війни на мирну територію України, типова для цього важкого воєнного часу: вона драматична і водночас по-своєму життєствердна. Луганчани – вимушені переселенці, нині оселилися у нашій Варві, у будиночку біля
  • Перегартуєш фейсбучну стрічку новин і раз-по-раз натикаєшся на повідомлення про розшук наших воїнів, які зникли без­вісти у районі активних бойових дій на сході України. Таких повідомлень остан­нім часом занадто багато. У переважній більшості запитів зазначено, що зв'язок втрачено, коли чоловік перебував у Бахмуті, Соледарі. Батьки розшукують своїх синів, жінки - чоловіків, сестри - братів... Бахмут сьогодні - місто незламності і хо­робрості наших воїнів, доблесті і звитяги
  • Подружжя Грушків до останнього надіялося, що їхню Василівку, що на Запоріжжі, звільнять від рашистів, та після псевдореферендуму про приєднання оку­пованих територій до росії Юрій Павлович і Тамара Миколаївна вирішили виїздити з рідного містечка, напівзруйнованого і малолюдного. Жити з російськими паспор­тами на українській рідній землі не схотіли. Прихисток переселенці знайшли у Пустій Греблі
  • Валентина Запорожець має колекцію, яка складається з півтора тисяч листівок. Та унікальність зібраного зовсім не в кількості. Серед них є екземп­ляри, надіслані з різних куточків світу, починаючи з 1905 року. Раз на рік жін­ка дістає коробки з листівками і розкладає їх по кімнаті, щоб ті «відпочили» та «подихали»свіжим повітрям. А почалося її захоплення в 1993 році
  • Позбавляти тварину від страждань, до­помагати їй інколи буває складніше, ніж людині. Тварина не може нічого розповісти про свій біль, до того ж, у кожної свої особливості у діагностиці та лікуванні хво­роби. Добре, коли є можливість довірити здоров'я тварини справжньому професіо­налу, талановитому лікарю, який не тільки має професійні знання, а ще й відчуває свого пацієнт
  • Двері старости Лісових Сорочинців Ірини Іваншиної завжди відкриті. Так само як і душа. Навіть поза робочим ча­сом. Доки бесідуємо з Іриною Вікторів­ною у кабінеті (його вона «орендує», бо її власний ще мають відремонтувати після обстрілу рашистів) староста- ту, двері час від часу прочиняються. Староста полишає розмову і зразу піднімається назустріч односельцям.
  • Приснилось матері, як величезний купол диму закрив синє небо і в те пе­кельне грізне сплетіння ступив її син, її Ваня... Жахнулась від того видіння, та так до ранку і очей не склепила. День від дня відганяла побачене у сні, та все вмовля­ла себе подумки: щодня таке в новинах із фронту показують, надивилась, ото й вночі примарилось. Та час ішов, а сон не покидав її думок. А син, як міг, турбувався з гарячих фронтів Донеччини про спокій мами
  • Вони - молоді, але мають за своїми плечима досвід роботи у різних компаніях. Попри непогану кар’єру, кожен з них проміняв місце у офісі, стабільний дохід на цілодобову і не таку престижну роботу. Втім, вони відчувають себе щасливими, адже відтепер "працюють на себе". 34-річні Володимир Саліхов з Куликівки та його одноліток, друг і кум Сергій Ларченко з Чернігова закінчили Чернігівський інститут економіки і управління
  • Із початком повномасштабних бойових дій в Україні зародився і продовжує набирати масштабів волонтерський рух. Цивільне населення нашої держави всіляко допомагає Збройним Силам України, впроваджуючи в життя відоме гасло «народ та армія – єдині». Один з таких помічників - Іван Груда.
  • До початку російської агресії Ольга Гурова разом з сином та батьками проживала у Слов’янську Донецької області. Тоді їй навіть у страшному сні не могло примаритися, що колись їм доведеться кидати все – дім, улюблену роботу, й разом з найріднішими людьми тікати практично в нікуди…
Сторінка: 1  ...  118 119 120 121 122  ...  917     попередня | наступна