
На перший погляд може здатися, що господа борзнянця Івана Тичини нічим не відрізняється від інших: така ж хата, літня кухня, тракторець, вірний помічник, січкарня, вітрячок на даху... Як то кажуть, все, як у людей. Проте все, що ви побачите у Івана Івановича, - справа рук господаря. І хату, й трактор, і вітрогенератор, і ще з пів сотні усілякого реманента, корисного

Тетяна Лепська з дитинства й навічно пов’язана з малодівицькою землею. Тут її півонії та матіола, запах липового цвіту, свіжість літнього ранку, настояного на молодій зелені. Її дім, улюблене райське місце на цій грішній землі, пам’ять про дідів та прадідів...

Родина Грищенків чекала на теплу зустріч, міцні обійми зі своїм захисником, але... Свого воїна, свого Героя, свого найріднішого зустрічала убита горем: 15 квітня не стало Станіслава Грищенка з Лукнова, життя якого у 35-річному віці обірвала війна.

З одного боку це дуже романтично, з іншого постійне перебування під водою, до того ж постійне похитування води дуже втомлює, не вистачає повітря. Щоб добратись до їдальні, потрібно піднятись ліфтом на 7 поверх. Загалом на цьому кораблі проживало 2 тисячі українців.

Хтось би сказав, що сумчанина Сергія Костюка з Борзнянщиною пов’язує не так уже й багато: п’ять перших років життя, проведених у Кинашівці, та місцева рідня по батьківській лінії. Але саме рідня, як по батькові, так і матері, коріння яких проросло на Чернігівщині та Сумщині, стала тим містком, який назавжди поєднав молодого чоловіка з нашим краєм.

Рецепт сімейного щастя, як і рецепт борщу, у кожної родини - свій. Але є у ньому і спільні для всіх «інгредієнти». Наприклад, любов, взаємоповага, взаємодопомога. Все це у родині Тетяни Лапицькоїі Олександра Лося є. Вони міцно люблять одне одного, невтомні у праці.

Хто проходив чи проїздив у Коропі провулком Краснопільським, який знаходиться якраз навпроти двоповерхівки по Чернігівській, той не міг не помітити декоративної кринички, а поряд - двох сніговичків - хлопчика і дівчинку. Оминути таку красу не могли і ми. Зайшли до двору, аби зустрітися з господарями

Микола Федорович Топчій із Понорниці - один із тих, кого війна нарекла Героєм. Навіки. Посмертно. Старший лейтенант отримав мінно-вибухову травму під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута. Серце офіцера, люблячого чоловіка, тата і дідуся перестало битися 3 квітня.

Після вибуху на Чорнобильській атомній електростанції у 1986 році - найгіршої ядерної катастрофи XX століття - ліквідаторів тисячами привозили сюди в рамках широкомасштабної та небезпечної операції. Вони приборкували ядерну стихію, не шкодуючи свого життя, зупинили стрімке поширення вогню, чим уберегли людство від ядерного апокаліпсису. На превеликий

Майже у 60 років, воюючи на фронті, сосничанин Петро Коробкін отримав іменний годинник від командувача Сухопутних військ. В квітні 2022 року сосничанин Петро Коробкін сам пішов до військкомату і попросився воювати. Минув час, поки йому дали повістку і він пішов захищати рідну Україну. А два місяці тому захисник отримав в нагороду іменний годинник