Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Студентка Настя Гордієнко всерйоз «підсіла» на бісер, з якого створює етнічні прикраси

Студентка Настя Гордієнко всерйоз «підсіла» на бісер, з якого створює етнічні прикраси

 

Жіночі прикраси, колись давно забуті, але які нині знову впевнено входять у моду, створює дівчина із Розльотів - Настя Гордієнко. На бісер студентка педагогічного вузу всерйоз «підсіла» з початку повномасштабного вторгнення. Для неї це рукоділля - як заспокійливе і ліки від втоми...



Повертає забуту красу

Гердан... Силянка... Для багатьох ці слова ма­ловідомі, але не для жінок- модниць, котрі із багатьох розкішних прикрас перевагу віддають саме національ­ному. То що ж воно таке, гердан і силянка? Це жіночі прикраси з бісеру із строка­тим орнаментом і різнома­нітними відтінками. Здавна в Україні жінки прикрашали такими ажурними кільцями голову та шию, а чолові­ки - капелюхи. Найбільш поширеними вони були на Галичині, Буковині та За­карпатті, у той час як на сході України така прикраса була маловідомою. Та час змінюється. Колись давно забуте знову повертається, стає модним, стає цінним, та, як і колись, залишається оберегом. Хтось милується цими прикрасами, одягаю­чи їх чи-то в свято, чи-то в будень, а хтось навчився створювати цю красу влас­норуч, вкладаючи у свій виріб і вміння, і час, і душу.

Етнічну біжутерію, ство­рену своїми руками, пропо­нує поціновувачам усього українського і юна майстри­ня із Розльотів Настя Горді­єнко. На її роботи з бісеру натрапила у соцмережі. Вироби зачарували, вони і спонукали до розмови з Настею, з котрою знайома, до речі, давно. Та про наше знайомство - дещо згодом. Нині знайомство із рукоділ­лям юної майстрині.

- Що ж надихнуло тебе, Настю, створювати красу із бісеру? - цікавлюся у дівчини.

- Працювати з бісером навчилася ще у школі: у нас був гурток бісероплетіння. Цьому рукоділлю нас на­вчила Наталія Федосіївна Ященко. Тоді школяркою робила якісь примітивні речі, - чую приємний голос дівчини у слухавці. - Та з початком повномасш- табного вторгнення за­хотілося знову взятися за бісер. Вільного часу стало більше: навчання - дистан­ційне, тимчасово була без роботи, бо Чернігів після окупації довго відновлю- вався,повертатися у місто відразу після бойових дій сенсу не було. Та крім того, що бісероплетіння - спра­ва мені до душі, то вона може принести якісь гроші, дивлячись, як ти зможеш себе позиціонувати. Ото вирішила себе спробувати всерйоз у бісероплетінні і почала виготовляти ґерда­ни та силянки. Отож при­близно понад рік роблю ці старовинні жіночі прикраси.

- А де ти шукаєш схеми для своїх робіт: сама при­думуєш чи запозичуєш?
- Тема герданів наразі дуже поширена: багато хто із жінок лишився без роботи через війну і почав так само, як і я, виготов­ляти прикраси: гердани, силянки та продавати свої роботи. У нас дуже багато українських майстринь- художниць, котрі роблять етнічні прикраси. І свої ав­торські схеми вони або без­коштовно «викладають» у соцмережах, або ж за певні гроші, якщо це до­сконаліші схеми, цікавіші, з кращими сюжетами. У мене ж більшість схем поки що безкоштовні, але від кожної популярної нині майстрині- художниці у мене також уже по схемці є. Це схеми, зокрема, Ірини Лавришин, Емми Клочанової, Ольги Синюк, Галини Ханаєвої - розповідає Настя.

- Якщо схеми ти можеш використовувати для своїх робіт безкоштовно, то мате­ріал мусиш купувати. Знаю, бісер зараз дорогий.
- Ой, бісер. Він, справ­ді, дорогий, і в той же час неякісний, - каже майстри­ня. - Ось, наприклад, із 50-грамової пачки сорок-п'ятдесят відсотків бісеру просто не підходить для роботи, бо він або товщий, або тонший ніж решта на­мистинок, чи-то кривий- косий. Тому сідаю спочатку його калібрую, відбираю якісний, однакового роз­міру.


- А скільки грамів бісеру потрібно для класичного гердану?
- З урахуванням нит­ки, інших кришталиків та бусинок, що теж викорис­товуються для краси, гер­дан важить десь сто-сто п'ятнадцять грамів.

- А як швидко ти можеш виготовити гердан?
- Якщо бісероплетіння поєдную з іншою роботою, то десь тиждень на виго­товлення виробу потрібно.
- Не думаю, що це руко­ділля для тебе - це просто заробляння грошей.

- Звичайно ж, ні. Не можу казати, що від цього багато маю. Я ставлю зо­всім мінімальні ціни, а по­друге, у мене не так вже і багато замовлень, щоб говорити про якісь великі заробітки. Моя справа ще зовсім не розкручена. Я тільки починаю пробувати себе у цьому рукоділлі. Для мене бісероплетіння - це як заспокійливе і ліки від втоми. На роботі втомила­ся, на парах - взяла у руки бісер і все: я відпочиваю, відключаюся від усіх думок, розслабляюся, отримую насолоду.

Мабуть, зайве гово­рити, що бісероплетіння - справа дуже копітка, ви­магає часу і терпіння, бо ж не завжди все і виходить з першого разу. Та коли є ба­жання, коли ти гориш своєю улюбленою справою, то бісероплетіння стає якоюсь магією, у результаті якої на світ народжується оберіг- краса, у якому споконвіч­ний український дух.

Дитинство без мами


Ну, а тепер про зна­йомство з рудокосою май­стринею.

Привід для знайомства був дуже сумним. Шість років тому наша газета писала про тата-одинака Ігора Четверика із Роз­льотів, який сам виховував трьох дітей. Найменша дівчинка - то його рідна кров, дві старші Настя і Ка­труся - доньки від першого шлюбу його дружини, яка померла молодою. Маму у трьох дівчаток забрала хвороба. Напівсиротами діти лишилися рано. На­сті тоді було тринадцять років, Каті - одинадцять, а найменшенькій Ангелінці - лише п'ять років. Та чоловік старших дітей, по суті для нього чужих, в інтернат не здав. Сам піднімав на ноги. Усіх трьох.

Виросли дівчатка. Ви­росли без мами, її любові, турботи, підтримки, пора­ди. Рано подорослішали. Життя навчило рано при­ймати серйозні рішення. Настя - героїня нашої розповіді - ще зі школи марила професією учителя. Вступила до чернігівського педагогічного вузу на бю­джетну форму навчання. Уже закінчила бакалаврат, отримала диплом історика, археолога та вчителя істо­рії. Нині студентка вчиться на магістратурі, скоро отри­має диплом уже викладача історії.

Паралельно з навчан­ням дівчина працює: ха­пається за будь-яку роботу, де можна заробити. Настя сама торує дорогу в житті, але при цьому ревно бере­же родинні зв'язки. У Роз­льотах буває нечасто. Але у селі залишився її рідний дім, де пройшло дитинство, є бабуся, рідний дядько по маминій лінії. Тож приїзди­ти є до кого в гості. А ще є найрідніші на всій планеті люди - її сестрички. Коли Настя розповідає про них - у її голосі відчувається вселенська материнська любов до своєї Катрусі та Ангелінки. Середульша Ка­труся теж живе і вчиться у Чернігові. А найменшенька Ангелінка поки що з татом, у якого нова вже родина. Живуть у Вишеньках, а до школи дівча, залюблене у спорт, ходить в Оболоння. Каже найменшенька, що їй добре у новій сім'ї, але дуже скучає за своїми Катею і Настею. А сестрички часто надзвонюють малій, чим можуть допомагають найменшенькій.

- Ми одна без одної нікуди, - каже Настя. - Ми повинні триматися разом, допомагати одна одній. Ми ж свої. На всій планеті - одна одній найрідніші.

Джерело: “Нові горизонти”, Людмила Власко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Розльоти, бісер, прикраси, гердан

Добавить в: